Дошкільний навчальний заклад

ДОШКІ́ЛЬНИЙ НА­ВЧА́ЛЬНИЙ ЗА́КЛАД — установа, що провадить реалізацію права дитини на здобу­т­тя до­шкільної освіти. Зав­да­н­ня Д. н. з.: забезпече­н­ня вимог Базового компонента до­шкіл. освіти; створе­н­ня без­печ. і не­шкідл. умов для фіз. роз­витку та зміцне­н­ня здоровʼя дітей від­повід­но до сан.-гіг. вимог і їх дотрима­н­ня; формува­н­ня у дітей гігієн. навичок та основ здорового способу життя, норм без­печ. поведінки; сприя­н­ня збережен­ню здоровʼя, ро­зумовому, псих. і фіз. роз­витку дітей; здійсне­н­ня соц.-пед. патронату, взаємодії із сімʼєю; пошире­н­ня серед батьків психол.-пед. та фізіол. знань про дітей до­шкіл. віку; додержа­н­ня фінанс. дисципліни, збереже­н­ня матеріал.-тех. бази; здійсне­н­ня ін. повноважень. Типи Д. н. з.: ясла для дітей віком від 2 міс. до 3 р., де забезпечують до­гляд за ними, а також їхній роз­виток; ясла-садок для дітей віком від 2 міс. до 6–7 р.; Д. н. з. для дітей віком від 3 до 6–7 р.; Д. н. з. компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7–8 р., котрі потребують корекції фіз. чи ро­зумового роз­витку, тривалого лікува­н­ня і реабілітації; будинок дитини — заклад системи охорони здоровʼя мед.-сан. захисту дітей з вадами фіз. чи ро­зумового роз­витку від народж. до 3–4 р.; дит. будинок інтернат. типу для дітей-сиріт і тих, які по­збавлені батьків. піклува­н­ня, до­шкіл. та шкіл. віку, котрі пере­бувають у родин. стосунках і утримуються за рахунок держави; Д. н. з. сімей. типу для дітей віком від 3 міс. до 6–7 р., котрі пере­бувають у родин. стосунках, де забезпечують їхній до­гляд, роз­виток, вихова­н­ня й навч.; Д. н. з. комбінов. типу для дітей віком від 2 міс. до 6–7 р., у складі якого можуть бути групи заг. роз­витку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, де забезпечують до­шкіл. освіту з урахува­н­ням стану здоровʼя дітей, їхнього ро­зумового, псих., фіз. роз­витку; центр роз­витку дитини, де забезпечують фіз., ро­зумовий, псих. роз­виток дітей, корекцію псих. і фіз. роз­витку, оздоровле­н­ня дітей, котрі від­відують ін. навч. заклади чи виховуються вдома; дит. будинок сімей. типу, де виховують дітей-сиріт і дітей, по­збавл. батьків. піклува­н­ня віком від 2 до 18 р. В усіх типах Д. н. з. роз­виток, вихова­н­ня й навч. дітей, здобу­т­тя ними до­шкіл. освіти здійснюють від­повід­но до вимог Базового компонента до­шкіл. освіти. При спец. заг.-осв. школах (школах-інтернатах) і санатор. школах можуть діяти до­шкіл. групи. Групи у Д. н. з. комплектують за віковими, сімей., родин. ознаками. Наповнюваність груп у Д. н. з.: для дітей віком до 1 р. — до 10 осіб; 1–3 р. — до 15 осіб; від 3 до 6–7 р. — до 20 осіб; різновікові — до 15 осіб; із короткотривалим і цілодобовим пере­бува­н­ням дітей — до 10 осіб; в оздоров. період — до 15 осіб.

Потребу у Д. н. з. спричинило насамперед залуче­н­ня жін. праці у виробництві 17–18 ст. Перший ві­домий Д. н. з. у Європі заснував 1767 у с. Вальдерсбах (нині Франція) лютеран. пастор Й.-Ф. Оберлін під на­звою «зала притулку», де пере­бували діти, поки їхні батьки працювали у с. госп-ві. 1816 шотланд. реформіст Р. Овен заснував у с-щі Нью-Ланарк Ін­ститут формува­н­ня характеру, де виховували дітей віком від 18 міс. до 10 р., 1818 таку ж школу від­крито у Лондоні для дітей віком 1–6 р. 1829 римо-катол. священик Ф. Апорті від­крив дит. школу морал., ро­зумової та фіз. освіти у м. Кремона (Італія). 1837 учень Й.-Г. Пе­сталоц­ці, нім. педагог Ф. Фребель у м. Бланкенбурґ (Прус­сія) заснував Ін­ститут дит. природи й діяльності (1840 пере­йменував на Дит. садок), де за­стосував роз­роблену ним самим першу систематиз. дит. педагогіку на основі гри. У 2-й пол. 19 ст. подібні школи по­стали у великих містах Австрії, Бельгії, Угорщини, Японії, Нідерландів, Швейцарії та США. 1892 сестри Р. і К. Аґац­ці заснували в Італії материн. школу, де діти само­стійно на основі наявних засобів шукали способи реалізації своїх задумів. Італ. педагог М. Монтес­сорі втілила по­гляди вільного вихова­н­ня у засн. нею 1907 дит. будинку. Того ж року у Бельгії д-р медицини О. Декролі від­крив школу усамітне­н­ня («Еколе де лʼЕрмітаж»), де система освіти базувалася на трьох процесах: спо­стереже­н­ня, вираже­н­ня (усне, письмове, сценічне) та взаємодія простору-часу. Від поч. 20 ст. Д. н. з. включено у нац. систему освіти більшості держав світу. У Рос. імперії від 1860-х рр. зʼявилися перші платні дит. садки. 1871 у Києві сестри М. і С. Ліндфорс (див. С. Русова) заснували перший приват. Д. н. з. в Україні. Станом на 1882 у Рос. імперії діяло 37 платних Д. н. з., 1896 — бл. 60-ти. На­прикінці 19 ст. губерн. ві­домства почали від­кривати ясла-притулки для сільс. дітей. 1908 засн. Київ. Фребелів. товариство, чл. якого започаткували низку Д. н. з., система вихова­н­ня у яких базувалася на методиках Ф. Фребеля та М. Монтес­сорі. Крім того, бладгодійницькі товариства створювали нар. дит. садки, де до­глядали за дітьми бідняків. Часто укр. інтелігенція провадила приватні школи в будинках укр. родин (зокрема Лисенків та Старицьких), зважаючи на те, що міські вихователі роз­мовляли, як правило, російською мовою. 1917 у Києві по­стало Товариство дит. будинків, котре від­крило укр. дит. садок під керівництвом С. Русової. Станом на 1916 на укр. землях у складі Рос. імперії діяло 47 Д. н. з. (16 % у імперії). 1917–19 Д. н. з. опікувалися місц. уряди. В СРСР Д. н. з. уві­йшли в систему держ. освіти і незабаром їх кількість у Центр. і Сх. Україні значно зросла. Так, станом на 1924 в Україні діяло 136 Д. н. з. (бл. 6000 дітей), 1928 — 431 (17 836 дітей), 1936 — 4609 (216 000 дітей), 1940 — 3384 (172 208 дітей і 10 827 вихователів). Паралельно набирала оберти політика ідеологізації та русифікації, Наркомос видавав ж. «За комуністичне вихова­н­ня до­шкільника» (1931–41), працювали факультети до­шкіл. вихова­н­ня у Київ., Полтав., Одес. і Харків. пед. ін­ститутах.

На укр. землях у складі Австро-Угор. імперії пита­н­ня про опіку над дітьми до­шкіл. віку порушила у 1880-х рр. Н. Кобринська, виголосивши ідею створе­н­ня громад. обʼ­єд­нань для організації та під­тримки осередків до­гляду за дітьми упродовж дня і опублікувала 1893 модель уставу такого товариства у зб. «Наша доля» (м. Стрий, нині Львів. обл.). Однак громадськість, вбачаючи за­грозу традиц. укладу сімʼї, ідею роз­критикувала. «Аргументом» прихильників ідеї стали високі показники дит. смертності у сх. частині імперії. 1892 у с. Жужель Сокал. пов. священик К. Селецький від­крив перший осередок опіки над дітьми, вбачаючи його зав­да­н­ням насамперед утвердже­н­ня укр. нації — фізично і духовно. 1902 товариство «Руська захоронка» у Львові заснувала перший міський Д. н. з. Водночас Руське товариство пед. (див. «Рідна школа») організовувало сезон­ні дит. садки у селах під час посівної та в жнива. Товариства «Жіноча громада» і «Мироносиці» заснували 1896 перший дит. садок у Чернівцях і згодом на Буковині загалом (станом на 1914 у Чернівцях було 4 Д. н. з.). У Галичині після 1-ї світової війни для протидії політиці полонізації товариство «Укр. захоронка» роз­ширило мережу стаціонар. дит. садків поза Львовом. Товариство «Рідна школа» спільно з товариством «Просвіта» організувало мережу сезон. дит. садків у селах Галичини. Так, станом на 1936–37 у 768-ми сезон. дит. садках пере­бувало 29 885 дітей, вихова­н­ня ґрунтувалося на засадах укр. нац. політики. По­стій. дит. садків було 16 (бл. 500 дітей). Серед теоретиків до­шкіл. освіти у Галичині — І. Блажкевич, К. Малицька, І. Павликовська. На Волині у 1930-х рр. існувало кілька по­стій. дит. садків під опікою укр. установ. На Закарпат­ті у складі Чехо-Словач­чини станом на 1931 діяло 45 укр. Д. н. з., станом на 1938 — 132. Після вступу рад. військ на тер. Зх. України 1939–40 товариства «Укр. захоронка» і «Рідна школа» ліквідовано і всі Д. н. з. під­порядковано Наркомосу. Під час нім.-фашист. окупації Укр. центр. комітет взяв на себе від­повід­альність за до­шкіл. вихова­н­ня на тер. Ген. губ., організувавши курси ін­структорів (100 учасниць) та проповід­ниць дит. садків (4500 учасниць). Отож, улітку 1943 діяли 241 стаціонар. (13 875 дітей) і 1696 сезон. (114 091 дитина) дит. садків. Після 1944 до­шкіл. вихова­н­ня на зх.-укр. землях включене в заг. систему освіти УРСР. Станом на 1990 у 24 500 Д. н. з. пере­бувало 2 428 000 дітей, з них, від­повід­но, 51 % і 23 % — сільські.

1979 Міністерство освіти УРСР за­провадило викла­да­н­ня російською мовою у Д. н. з. для дітей віком від 5-ти р. Станом на 1987 лише 1/4 дітей виховувалося номінально в україномов. Д. н. з., зокрема у Києві таких зареєстровано 201 із 730.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю