Денисенко Іван Іванович

ДЕНИСЕ́НКО Іван Іванович (23. 09(06. 10). 1910, с. Барвінкове, нині місто Харків. обл. — 13. 04. 2006, м. Кергонксон, шт. Нью-Йорк, США) — графік, живописець, художник-монументаліст і скульптор. Син І. М. Денисенка. Член Спілки укр. мистців Галичини (Львів, 1940–44). Почес. професор кафедри живопису Харків. академії дизайну та мистецтв (2000). Навч. у Харків. (1929–34; викл. І. Падалка, О. Довгаль, Ю. Садиленко) та Київ. (1934–36; викл. Ф. Кричевський, С. Григор’єв, В. Костецький) худож. Інститутах. У зв’язку з репресіями М. Бойчука, І. Падалки Д. був змушений залишити Інститут. Повернувся до Харкова, де працював у видавництві «Медвидав , скульптур. майстерні Л. Блох. Від 1937 — керівник майстерень вишивки бісером (Київ); 1939–40 — методист Будинку творчості в Луцьку; 1940–41 — керівник графічно-декор. майстерні при Спілці укр. мистців Галичини. 1941 мобілізов. до рад. армії, 1942 — травень 1943 — у нім. полоні, звільнений як художник. Жив у м. Стрий Львів. обл. У серпні 1944 виїхав на Захід. В укр. період у різних техніках і жанрах створював темат. композиції («Перекоп», 1939; «О. Довбуш», 1943; «Хрещення України-Руси», 1944), пейзажі («Краєвиди Кременчука», 1943), реаліст. портрети («Артист Е. Козак», «Професор М. Козик», «Поет О. Веретенченко», «Драматург Ю. Косач»; усі — 1944). Від жовтня 1944 до травня 1946 — в Австрії. Створював надгробки, виконуючи написи та портрети у техніці плоского різьблення на граніті, рельєфи на мармурі. Автор проекту пам’ятника Героям війни (1945), гостропсихол. портретів («Князь Володимир Романов», «Митрополит»; обидва — 1945), багатофігур. жанрової композиції «Тарас Бульба» (1946). Від травня 1946 до 1948 — у Парижі. Працював переважно у портрет. жанрі у різних техніках («Митрополит Андрей Шептицький», 1946; «Митрополит Василь (Липківський)», «С. Петлюра»; обидва — 1947; «Академік Л. Струве», 1948). Навч. в академії Ґранд-Шум’єр (Париж, 1946–47). Під впливом творчості франц. художників захопився імпресіонізмом та експресіонізмом, що позначилося на серіях пейзажів «Думки про Край» і «Сни» (обидві — 1947–57). Від 1949 — у Буенос-Айресі. Писав натюрморти й портрети, позначені живопис. майстерністю, камерністю («Професор Є. Онацький», 1949). Від 1949 жив у м. Кордоба, де працював у галузі сакрал. мистецтва, що сприяло славі Д. як провід. художника Арґентини. Найбільш значними є 10 монум. розписів на євангел. та істор. теми (1949–53). Як блискучий стиліст Д. збагатив сучас. трактуванням традиції іспан. живопису. 1954 отримав арґент. громадянство, мав право вільного виїзду з виставками за кордон. Віртуоз. портретист володів багатим арсеналом засобів виразності відповідно до соц. статусу моделі. Картина «Композитор А. Ліхнякевич» (1953) вирізняється гостротою характеристики, деякою ретроспекцією у стилі 19 ст. — портрети «Мадмуазель Рубі», «Ґ. Драґо» (обидва — 1956). У Бразилії — 1958–60. Написав портрети: «Княгиня Ольга», «Леся Українка», «Є. Коновалець» (усі — 1957). Оформив укр. відділ виставки розвитку церк. життя українців Бразилії на Всесвіт. євхарист. конгресі Катол. Церкви, де був представлений його іконостас візант. обряду (1960). Від 1961 — у США, від 1974 — у м. Кергонксон. Провід. ділянкою стало церк. мистецтво (ікони, іконостаси, розписи). Оздобив інтер’єри бл. 50-ти храмів (частину — із сином). У стилістиці церк. мистецтва дотримувався неовізант. і давньоукр. традицій, досягаючи комплекс. вирішення інтер’єр. середовища. Виконував також замовлення для Канади. Паралельно працював у різних жанрах і техніках, осн. був портрет («Кардинал Йосиф Сліпий», 1962; «М. Квітковська», 1991; «Л. Бурачинська-Рудик», 1992). У 1930–50-х рр. працював у галузях книжк. і журнал. графіки. Переважно чорно-білі або у два кольори обкладинки до кн. «Спрага» (K., 1944) Є. Юнацького, «Календаря “Праця”» (1959), портрети видат. представників укр. Церкви для кн. «Перші заковані» (Буенос-Айрес, 1956; 1957). Учасник мистецьких виставок від 1928. Персон. — у м. Кременчук (Полтав. обл., 1943), м. Форалберґ (Австрія, 1945), Парижі (1946), м. Вінья-дель-Мар (Чилі, 1955–56), м. Пунта-дель-Есте, Піріаполіс (обидва — Уруґвай, 1957), м. Сан-Паулу (Бразилія, 1959–60), Буенос-Айресі (1961), м. Банфф (Канада, 1966–68), Торонто (1990). Окремі роботи зберігаються у Харків. ХМ, Укр. музеї у Нью-Йорку, Музеї СФУЖО (Торонто).

Рекомендована література

1. N. Rivera. Jan Denys, artista-pintor en La Rioja // La Rioja. 1952, 31 de; Несторович В. Розмова з мистцем І. Денисенком // Укр. газ. 1974. Ч. 8;
   Google Scholar Internet
2. M. K. Zobniw. New wooden church preserves Ukrainian tradition // The Ukrainian weekly. 1981, 25 Jan.;
   Google Scholar Internet
3. A. T. Kobryn. St. Mary’s will be beautiful indoors, too // Our Town. 1996, 27 Nov.;
   Google Scholar Internet
4. Півненко А. Знаний у світі і невідомий на Батьківщині // Березіль. 2004. № 9.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю