Дніпровський Іван

ДНІПРО́ВСЬКИЙ Іван (справж. — Шевченко Іван Данилович; ін. псевд. — Жан, Сам, Кожушко, Т. Кобзаренко, Лусь Олесь; 25. 02(09. 03). 1895, с. Каланчак Дніпров. пов. Таврій. губ., нині смт Херсон. обл. — 01. 12. 1934, м. Ялта, нині АР Крим, похов. у Харкові) — письменник. Чоловік М. Пилинської. Навч. в Олешків. чол. гімназії (нині м. Цюрупинськ Херсон. обл.), де познайомився з М. Кулішем і надалі підтримував з ним дружні і творчі стосунки. На поч. 1-ї світової війни мобілізов. в армію. Закiн. Кам’янець-Поділ. IНО (нині Хмельн. обл.; 1923). Відтоді жив у Харкові, працював в Упр. у справах друку, ред. Держ. видавництва України, секр. ж. «Червоний шлях». Належав до лiт. орг-цiй «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролiтфронт. Один із близьких однодумців М. Хвильового. Спершу писав російською мовою, від 1921 — укр., дебютувавши в ж. «Буяння» добіркою віршів і поемою «Жовтень», що, як і наступні його поеми «Донбас» (1922), «Плуг», «Співучі яруги» (обидві — 1924), загалом декларативні. Драма «Любов і дим» (1925) — спроба романт. змагання з побут. реалізмом п’єси М. Куліша «97». Драма «Яблуневий полон» (1927) викликала в критиці дискусію, особливо після постановки її реж. Я. Бортником у театрі «Березіль»; у ній Д. порушив проблему любові й обов’язку, наголосив, що криваве вирішення тимчасових ідей. конфліктів веде до зубожіння людської душі. Сюжети оповідань — у зб. «Заради неї» (1928; 1929), «Долина угрів» (Х.,1928), «Анатема» (1931), «Ацельдама» (1932) та ін. — узяв з часів війни й революції: серед заг. руїни гинуть осамітнені одиниці, безпорадні перед жорстокістю подій. Написані в дусі романт. крайнощів, з використанням експресіоністич. барв, ці оповідання поряд з ін. творами Д., виданими 1931–33 у 3-х т. (Полтава), заборонені одразу після його смерті як ворожі рад. офіц. лінії в літ-рі. 1956 поставало питання про часткову реабілітацію творчості Д. 1964 і 1985 у Києві видано добірку його творів під назвою «Яблуневий полон». В архіві письменника неопублікованими лишилися, зокрема, початок роману «Електра Киммерійська» (1931–32) та драма «Останній главковерх» (1933).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю