Дніпровсько-Бузький канал

Визначення і загальна характеристика

ДНІ­ПРО́ВСЬКО-БУ́ЗЬКИЙ КАНА́Л — штучний водний шлях у Білорусі. Сполучає р. Піна (притока Припʼяті, бас. Дніпра) з р. Муховець (притока Західного Бугу, бас. Вісли), пролягає тер. 6-ти р-нів Брест. обл., де значну частину насел. становлять етнічні українці. Заг. довж. 196 км (штуч. ділянки — 110 км). Канал почали будувати 1775 при польс. королеві С.-А. Понятовському. Введено у дію 1785. Сучасна назва від 1846 (попередні — Муховец., Королів.). 1837–67 проведені гідротех. роботи з по­глибле­н­ня. Канал сполучав землі України й Білорусі з Царством Польським та Балт. морем. Осн. при­стані: Кобрин (нині Брест. обл.), Брест-Литовськ (нині Брест). У 19 — на поч. 20 ст. використовувався для вивозу хліба, с.-г. сировини, лісоматеріалів з Мінської та Київ. губ. у Варшаву, Ґданськ, землі Саксонії, а також для ввозу в Україну цукру, ка-ви, пром. товарів. 1840–70 по Д.-Б. к. щорічно пере­возили 10–15 млн пудів вантажів, сплавляли ліс. Із введе­н­ням у дію залізниць обсяги вантаж. судноплавства значно зменшилися, натомість зросли обсяги сплаву лісу. 1910 пере­везено 25,5 млн пудів вантажів, зокрема 18,5 млн пудів лісоматеріалів. На поч. 20 ст. через обмілі­н­ня водного шляху регуляр. судноплавства не було. Д.-Б. к. реконстру­йований 1940–41. Під час 2-ї світової війни канал був зруйнований. Від­будований у повоєн­ні роки: його по­глибили й зменшили кількість шлюзів, завдяки чому зросла пропускна спроможність. Нині канал один із найважливіших водних шляхів Білорусі. На поч. 1990-х рр. мав 10 гідровузлів, 14 водо­спадів, 5 земляних загат, 3 пере­пади.

Літ.: Жучкевич В. А. Дороги и водные пути Белорус­сии. Минск, 1977.

Г. Г. Єфименко

Завантажити статтю