Крупенникова Катерина Євгенівнва

Визначення і загальна характеристика

КРУПЕ́Н­НИКОВА Катерина Євгенівна (15. 02. 1940, Ленін­град, нині С.-Пе­тер­бург — 25. 06. 2021, м. Лос-Анджелес, шт. Каліфорнія, США) — актриса, режисер. Заслужений артист УРСР (1973). Член НСКінУ (1968–2000). Під час 2-ї світової вій­­ни пере­бувала у концтаборі «Са­ла­спілс» побл. Риґи (1942–43). Закін. Вище театр. училище ім. Б. Щу­кіна (Москва, 1964). Від­­­тоді грала у Моск. театрі ім. Ле­нін. комсомолу. У Києві: актриса Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (1966–2000); водночас голова секції кіноактора (1969–87), чл. правлі­н­ня (1976–86) СКінУ. Заст. голови Між­нар. асоц. жінок-кінемато­графістів (1995–98). Авторка та реж. театраліз. концерт. про­грам у Театрі-студії кіноактора, зокрема «Завжди в дорозі», «Наше життя — кінемато­граф», «Тобі, мій Києве», «Памʼять» (1980–90-і рр.). Написала сценарій і спродюсерувала д/ф «Крик» про Чорнобил. ката­строфу (США, 1990, реж. К. Давидов). Виїхала до США (2000). Втілювала пере­важно романтико-героїчні об­рази. У твор. доробку також ролі, вибудувані на глибокому і тон­кому пророблен­ні соц.-психол. матеріалу.

Ролі: у кіно — Людмила Зайковська, Маша («Хочу вірити», 1965, реж. М. Ма­щенко), Євгенія Бремер («Два роки над прірвою», 1966), Софія Соколовська («Родина Коцюбинських», 1970), Лебе­дєва («Якщо ворог не здається», 1982; усі — реж. Т. Левчук), Оксана («Карантин», 1968), Кіра Миронова («Будні кар­ного роз­шуку», 1973; обидва — реж. С. Цибульник), Ганна Федорівна («Ніна», 1971, реж. О. Швачко, В. Кондратов), Клавдія («Тут нам жити», реж. А. Буковський), Мати («Випадкова ад­­реса», реж. І. Вєтров; обидва — 1972), Вікторія Красовська («Народжена революцією», 1974–77, реж. Г. Кохан), Семенівна («Червоний пі­вень плімутрок», 1975, реж. М. Бєліков), Катерина («Забудьте слово “смерть”», 1979, реж. С. Гаспаров), Рита («Бухта смерті», 1991, реж. Г. Кохан, Т. Левчук).

С. В. Тримбач

Завантажити статтю