Дадаїзм

Визначення і загальна характеристика

ДАДАЇ́ЗМ (франц. dadaism, від dada — іграшковий деревʼяний коник, дитячий лепет, іншим разом, це так, авжеж) — формалістична течія в літературі й образотворчому мистецтві. Назва «дада» навмисно без­глузда, означає рух-протест проти колиш. мистецтва. Існував від серед. 1910-х до поч. 20-х рр. Д., під­готовлений творчістю франц. художників М. Дюшана та Ф. Пікабія у Нью-Йорку, як мист. рух сформувався у Цюриху, де під час 1-ї світової війни у середовищі інтернац. худож. еміграції виникла група «Дада». Засн.: митці-емі­гранти Т. Тцара (лідер та автор назви течії; від 1917 видавав однойм. журнал), Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арп, М. Янко. Письмен­ники й художники збиралися для твор. екс­периментів у царині без­змістов. поезії, «шумової» музики й автоматич. малюнка. Породжений сумʼя­т­тям перед 1-ю світ. війною, Д. став про­грамно нігілістичним — інтелектуал. бунтом, що виражався в екс­центрич. акціях та скандал. ви­ставах, які провокували публіку. Мистецтво Д. бу-ло зухвалим епатажем, «антимистецтвом», різкою реакцією на снобізм і консе­рвативність. Дада­їсти використовували всі можливості, аби викликати обуре­н­ня в буржуазії, від­кидали будь-яку позитивну естет. про­граму, пропонували «анти­естетику», ви­ступали проти всіляких принципів, заперечували планомірну побудову творів, культивуючи випадковість, вдаючись до при­йомів пародії, руйнува­н­ня худож. форми. Ці тенденції проявилися у «реді-мейд» М. Дюшана, пере­мальовках тех. креслень у полотнах Ф. Пікабія, колажах К. Швіт­терса й Г. Арпа. Гол. вид дада­їст. діяльності — абсурдизов. видовище. Хвиля скандал. ви­ступів, акцій та екс­позицій дада­їстів прокотилася по Швейцарії, Австрії, Німеч­чині, Франції. Як пригадував Л. Араґон, нічого, крім скандалу, дада­їсти не шукали. Власні картини ви­ставляли у темних приміще­н­нях, ставили абсурдні комедії, скетчі. Запозичивши від кубізму техніку колажу, а футуризму — пристрасть до літ. маніфестів (друкували у числен. дада­їст. журналах) та публіч. епатаж. дійств, від абстракціонізму — спонтан­ність творчості, Д. у своїх напів­театралізов. ви­ступах прагнув зламати сталі уявле­н­ня про мистецтво, іронізував над тиражува­н­ням досягнень світ. культури. Кидаючи зухвалий виклик традиц. мистецтву й буттю, дада­їсти шукали позитивні цін­ності. Д. не протистоїть життю естетично, але «роз­риває» на частини усі уявле­н­ня етики, культури і внутр. буття. Р. Гюльзенбек стверджував, що Д. — вола­н­ня особистостей, які опинилися у небезпеці. Т. Тцара вважав, що від­сутність системи — найкраща система; радив для створе­н­ня дада­їст. віршів вирізати слова з книг та газет і довільно їх по­єд­нувати. Чита­н­ня подіб. творів су­проводжували «бруїтською» музикою (звуки каструль, дзвінків, свистків тощо). Д. за­провадив нові жанр. форми — ігрові, екс­перим., пародійні («бруїтський», «симультан­ний», «статичний» вірші). За основу творчості дада­їсти взяли алогізм, ір­раціональне. Вони створювали влас. специфіч. світ словотвор. трюків, гри, містифікації, проголошували повну само­стійність слова. У літературі Д. як прояв екс­перим. від­ноше­н­ня до слова прагнув «знищити» кордони з ін. видами мистецтва, дійсністю, окремими творами (симультан. твір — одночасне прочита­н­ня різних текс­тів). Висміюючи й пародіюючи традиц. літ. форми, дада­їсти руйнували звичні структури, граматику, створювали нові слова, прагнули подолати будову мови. Край. проявом цієї тенденції стали твори, у яких мову «роз­кладали» на первісні складові — звуки. Дада­їсти намагалися пере­творити графіку мови на худож. засіб: їхні текс­ти ставали візуал. композиціями. Франц. дада­їсти до пошуків Д. додали техніку автоматич. письма — спробу повного роз­кріпаче­н­ня під­сві­домого; гурток дада­їстів пере­йшов на позиції сюрреалізму. У Німеч­чині та Нідерландах літ. Д. складно від­межувати від деяких проявів експресіонізму й конструктивізму. Д. ві­ді­грав помітну роль у роз­витку європ. модернізму (сюр­реалізм, театр абсурду), сприяв зароджен­ню низки худож. течій 20 ст. (боді-арт, перформанс, концептуальне мистецтво, поп-арт тощо). В Україні подібні з Д. риси наявні у мистецтві та акціях футуристів. На думку літературо­знавця Ю. Коваліва, його від­гомін поміт. у поезії Г. Шкурупія.

Літ.: G. Hugnet. Lʼaventure dada. Paris, 1957; H. Richter. Dada-Kunst und Antikunst. Köln, 1964; Каптерева Т. Дадаизм и сюр­реализм // Модернизм. Москва, 1969; Dada in Zürich und Berlin. 1916–20. Literatur zwischen Revolution und Reaktion. Kronberg, 1973; E. Philipp. Dadaismus. München, 1980.

С. І. Очеретянко

Завантажити статтю