Конструктивізм

Визначення і загальна характеристика

КОНСТРУКТИВІ́ЗМ (від лат. constructio — побудова, структура) — напрям в авангардизмі на­прикінці 1910-х — на по­чатку 30-х років, що охопив архітектуру, декоративно-ужиткове та образотворче мистецтва, фото­графію. Тенденції К. про­­явилися також у театрі, кіно, му­зиці, літературі, філософії. Як худож. стиль К. виник на поч. 20 ст., тому після 1-ї світової війни посів одне з чільних місць у тогочас. арх-рі, музиці, образотвор. та ужитк. мистецтвах, частково у літ-рі. Світо­глядно К. по­став як послідовне заперече­н­ня філос. і мист. ір­раціоналізму кін. 19 ст. (див. Декадентство, Ірраціональне) та як особливий від­гомін раціоналізму, інтенсив. тех. по­ступу на поч. 20 ст. Високоінтелектуал. форми про­гресу, гранично зважене викори­ста­н­ня того чи ін. матеріалу, продуманий функціоналізм усіх його продуктів і тех­нол. операцій К. пере­ніс у мист. сферу, насамперед в ужитк., а також ті мистецтва, у яких особливо важливу роль ві­ді­грає ви­кори­станий матеріал, спосіб його естет. обробле­н­ня (напр., буд. матеріал в арх-рі, тех. засоби і можливості його інж. інтер­претації, суто акуст. під­ґрунтя муз. звуча­н­ня, матеріали у сценогра­фії та скульптурі, фарби у малярстві, світло й тінь у фото­графії та кінематографії). Крім того, всі мистецтва, орієнтовані на К., були спрямовані на суто технол. моделі структур. організації матеріалу в індустрії, на по­єд­на­н­ня різнорід. компонентів цього ма­теріалу. Характерно, що термін «монтаж» — гол. ознака «молодого» кіно — запозичений саме з індустр. сфери. К. — особливий худож.-естет. су­провід тодіш. пром.-тех. роз­витку, намага­н­ня мист. авангарду пере­дати пафос того роз­вою мовою обраних ним жанрів, викори­стати конкретні досягне­н­ня тогочас. цивілізац. успіхів. К. по­став на тлі по­всюдної кризи поперед. форм мистецтва, особливо під­креслено ір­раціоналістських, зокрема як за­стереже­н­ня поширеної у них «технофобії». Най­важча криза су­спільства на поч. 20 ст., іррац. характер 1-ї світової війни як її найнебезпечнішого прояву пере­конали тодішню мист. генерацію у тому, що раціональ­не, взагалі ро­зумне і доцільне по­збавлені будь-якого від­чуже­н­ня, залишилися тільки у тех. творчості, яка і має бути взір­цем для творчості художньої. К. транс­формувався в рішучу естет. опозицію тій кризі, прагнув поновити поруйновані нею користь і красу, подолати нібито одвіч. антагонізм у новому, ще небаченому в історії синтезі.

Особливо енергійно К. проявив­ся в арх-рі, створивши справді новий худож. стиль, що зберіг своє значе­н­ня, ставши при всьо­му роз­маїт­ті технік та естетик першоосновою урбанізму у ви­гляді спадщини франц.-швейц. арх. Ле Корбюзьє (сформулював 5 тез сучас. архітектури — гол. ознак К.) та його числен. амер., нім., укр., рос., фін. однодумців. Характерно, що авангардисти від архітектури роз­почали з живопису і були повʼязані з ін. мистецтвами, зокрема кінемато­графією (зацікавле­н­ня С. Ейзенштейна Ле Корбюзьє). К. по­став у всіх проявах у наскріз. обовʼязк. вимогах. Схожі тези роз­робили і композитори, які ди­станціювалися від класич. спадщини у на­прямі пошуку нових звук. кон­струкцій (І. Стравинський, С. Про­кофʼєв, т. зв. нова віден. школа); а також театр. режисери, які у сцено­графії та актор. грі пра­­гнули від­найти нові шляхи до по­­єд­на­н­ня провід. зав­дань і сен­сів театр. видовища з його конкрет. матеріалом (біо­механіка В. Ме­йєрхольда, геометризов. екс­пе­рименти О. Екс­тер).

К. залишив поміт. слід і в літературі по­воєн. Зх. та Рад. Союзу 1920-х рр. Його літ. стратегія полягала в інтенсив. смисл. навантажен­ні найважливіших елементів словес. твору — від сюжету до слов­ника (організація «словес. маси», терміни епохи). Необхід. чином це під­вищувало літ. культуру текс­ту, особливо поетичного. Історію досить короткого «кон­структивіст. спалаху» в європ. культурі 1920-х рр. варто роз­глядати як плід. худож. екс­перимент, який пізніше мав збагатити духовне життя континен­ту і, зрештою, всього світу. Проте подальша історія у своїх тотал. та маскультів. судомах гальмувала, а то й взагалі руйнувала цей екс­перимент у більшості його зусиль та імен. Націонал-соціалізм у Німеч­чині усіх тамтеш. авангардистів оголосив «культурбільшовизмом», який під­лягав цілковитому знищен­ню. Так за­знали ката­строфи найбільш авторитетні осередки архіт., жи­вопис. і муз. К. («Баухауз», «Нова речовість», муз. екс­перименти Г.-Ч. Шонберґа). У рад. ситуації недовге цвіті­н­ня театр., кінематогр. і живопис. К. ви­­явилося перед­смертним. Театр В. Мейєрхольда, кіно С. Ейзен­штейна, рад. т. зв. сучасна музика за­знали усіх форм їхньої поліц.-адм. руйнації. Але особливо трагічно навіть на цьому понурому тлі ви­глядає доля укр. під­рад. К., насамперед літературного. В укр. літературі наявні еле­менти стилю К. Письмен­ники В. Поліщук, М. Йогансен, Л. Чер­нов, художники В. Єрмилов, А. Петрицький, В. Татлін, реж. Дзиґа Вертов, М. Форег­гер та ін. намагалися створити свій різновид К. або, принаймні, вда­валися до тих чи ін. його методів. Проте на поч. 1930-х рр. будь-яке кон­структивіст. екс­периментаторство брутально припинено й знищено. В. Поліщук був схильним до романтизації наук.-тех. роз­витку су­спільства (вірші «Динамо», «Ейфелева ве­жа»), своєрід. трактува­н­ня пейзаж. лірики (зб. «Радіо в житах», 1923). М. Йогансен писав кон­структивіст. стат­ті, вкладаючи у ро­зумі­н­ня К. свій зміст. Специфіч. ви­гляду К. набув у творчості Р. Троянкер, Л. Чернова, В. Яри­ни. Він по­значився на творчості літ. організацій «Нова генерація», «Молодняк», ВУСП­Пу, частково ВАПЛІТЕ, на екс­перим. прозі Гео Шкурупія («Двері в день»), Ю. Смолича («По той бік серця»), Л. Скрипника («Інтелігент»), В. Кузьмича («Крила»), ліриці П. Тичини («Чернігів», 1931), на функціонал. поезії в авангард. вид. «Нова генерація», «Молодняк», «Всесвіт», «Глобус», «Декада». Укр. белетристика подала точну панораму долі укр. архіт. К. — від його ката­строфи (роман Л. Серпіліна «Будівничі», К., 1955, т. 1; 1957, т. 2) до несміливого його поновле­н­ня у добу «від­лиги» (роман П. Загребельного «День для при­йдешнього», К., 1964). Від­новле­н­ня елементів К. помітні також у твор­чості молодих укр. композиторів київ. школи 1960-х рр.

Літ.: Горелов А. Философия кон­структивизма // Звезда. 1929. № 8; Зе­линский К. Поэзия как смысл. Книга о кон­структивизме. Москва, 1929; Мена всех: Сб. Москва, 1929; Ле Корбузье. Планировка города / Пер. с франц. Москва, 1933; Неврлі М. Три фази українського футуризму // Slavica Slo­vaca. 1969. № 4; Фогель З. Василь Єрмилов. К., 1975; Материалы Международной конференции «Возвращение авангарда». О., 2013; Авангард и другие: Сб. ст. Москва, 2013.

В. Л. Скуратівський

В архітектурі К. об­стоював рац. доцільність, економність, лаконізм у засобах вираже­н­ня. Кон­структивісти стверджували, що форми, які ви­значають зовн. ви­гляд будівлі, не задають заздалегідь, а виробляють на ос­нові функціонал. при­значе­н­ня (див. Функціоналізм), використовуваних матеріалів, буд. кон­струкцій. К. є втіле­н­ням естетики техніцизму. На від­міну від напрямів поперед. десятиліть, напр., історизму (див. Історичні стилі), К. повністю заперечував архіт. спадщину вцілому й ігнорував роль нац. і регіон. традицій. Водночас його прихильники заклали основи продукува­н­ня нових типів будинків і архіт. стандартів, наполягали на стро­гості та геом. чистоті форм, що значно вплинуло на роз­виток світ. архітектури 20 ст. Зароджен­ню К. у світ. мас­штабі сприяла низка чин­ників, зокрема інтенсивні урбанізація та пром. будівництво, зро­­ста­н­ня чисельності міського на­сел., що викликало пере­ущільне­н­ня забудови, багатоповерховість, зменше­н­ня зелених на­саджень. Перед людством по­стали про­блеми, яких воно не мало в попередні столі­т­тя та тисячолі­т­тя. Водночас на теренах колиш. Рос. імперії, зокрема й в Україні, унаслідок воєн. дій 1918–20 від­булася значна руйнація міського господарства.

Після остаточ. встановле­н­ня більшов. влади надавали пере­вагу роз­витку промисловості, а не соц.-побут. сфери; було зупинено приватне будівництво та пере­творено на комунальне значну частину житла. Зведе­н­ня недорогого житла у СРСР вирішили здійснювати за рахунок індустріалізації будівництва та проектува­н­ня. Актуальною ста­ла про­грама архітекторів-кон­структивістів, що базувалася на від­повід­ності архітектури новим соц. умовам і новій буд. техніці. Вони також наголошували, що першочергове зав­да­н­ня нової архітектури — забезпече­н­ня широких мас населе­н­ня житл. будин­ками, школами, лікарнями; архі­тектор має створювати не лише унікал. проекти, а й за­йматися масовим будівництвом. Ідея нового напряму полягала у від­мові від «мистецтва заради мистецтва» та під­­порядкуван­ню його ви­роб-ву. Хо­ча К. вдало по­єд­нався з більшов. ідеями щодо руйнува­н­ня старого світу, у нього бу­ло й матеріал. під­ґрунтя — зде­шев­ле­н­ня від­бувалося унаслідок за­стосуван­ня нових пром. техно­логій і мате­ріалів (заліза, бетону та ін.), до­сягне­н­ня макс. просто­ти та функ­ціональності, від­сутно­сті декорува­н­ня. Якщо ідеї К. се­ред живописців почали поширю­ва­тися ще на поч. 20 ст., то в арх-рі до чіткого кон­структив. фор­мо­тво­ре­н­ня долучилися митці пізнього, або рац. модер­ну. Окрім СРСР, К. у арх-рі знай­шов знач. вияв у Німеч­чині (А.-Г. Ґропіус, Л. Міс ван дер Роє, Б. Таут), Франції (Ле Корбюзьє), Нідерландах, США. У країнах Європи він також став ві­домим як «баухауз». Термін «К.» рад. архітектори та художники вживали від 1920, однак уперше його офіційно від­мітив теоретик мистецтва, художник, один із радикал. ідеологів цього напряму О. Ган у кн. «Кон­структивизм» (Тверь, 1922). Фактично напрям К. в арх-рі на тер. СРСР очолювали брати Весніни. Один із них — Олександр Олександрович — 1925–31 був головою всесоюз. твор. організації прихильників за­стосува­н­ня кон­структивіст. методів у арх-рі — Обʼ­єдн. сучас. архітекторів, від­діл. якого діяли в Києві, Одесі та Харкові. 1927–32 за проектами, які створив його старший брат — Віктор Олександрович — у спів­авторстві з М. Коллі, Г. Орловим та ін. архітекторами, в стилістиці К. споруджено комплекс Дні­прогесу (від кін. 1940-х рр. від­родже­н­ням електро­станції за­ймався Г. Ор­лов, у цей період в її арх-ру внесли деякі зміни, спрямовані на «збагаче­н­ня» надто простого образу, В. Весніну вдалося від­стояти свої осн. творчі при­йоми) та забудовано частину Запоріж­жя. Знач. внесок у роз­виток К. зробили й рос. архітектори Г. Бархін, М. Барщ, А. Буров, В. Владимиров, Ілля та Пантелеймон Голосови, М. Ґінз­бурґ, І. Красильников, І. Леонідов, Л. Лисицький, К. Мельников та ін.

У 2-й пол. 1930-х рр. раціоналіст. архітектура в світ. масш­табі стала від­ходити від властивого їй раніше аскетизму, почали дещо більше приділяти увагу красі будинків, проектувати їх не лише від­повід­но до кон­структивіст. і функціонал. до­цільності. Від кін. цього ж десятиріч­чя рац. й орган. архітектури роз­вивалися в єдиному руслі, взаємо­збагачуючи одна одну. У СРСР на поч. 1930-х рр. новатор. та авангардні течії спочатку різко роз­критикували, а потім зовсім заборонили як буржуазні. Рев. і дещо романтичну, сувору та аскетичну арх-ру змінив сталін. неокласицизм. Тоді ж низку кон­структивістів було ре­пресовано або по­збавлено твор. діяль­ності унаслідок неможливості влас. подальшої реалізації. Багато архітекторів змогли адаптуватися та продовжити архіт. працю. Брати Весніни, напр., і надалі за­ймалися проектува­н­ням, однак такого авторитету вже не мали. Деякі дослідники ствер­джують, що 1932–36 у СРСР прослідковувався роз­виток «пе­рехід. стилю», т. зв. постконструк­тивізм. Не­значне від­родже­н­ня К. від­булося у післявоєн­ні роки. Особливо це стало помітно у 1960-х рр., коли роз­почалася боротьба з «архіт. надмірностями». Частково або повністю в цьому напрямі продовжує творити й значна кількість сучас. архітекторів. На межі 20 і 21 ст. великої популярності набув т. зв. скандинав. К. (його витоки — у заміському домобудуван­ні скан­динав. країн), якому властиві естетика доцільності, функціональність, простота, натуральність, природність, велика кількість простору та соняч. світла, строга геометрія та за­даний ритм ліній. Загалом саме К. 1920-х рр. сучасна архітектура завдячує новими типами будинків — галерейними, коридорними, з дворівневими квартирами, а також із плоскими покри­т­тями, вбудованим обладна­н­ням, пере­сув. пере­городками тощо.

В Україні одними з найкращих зразків втіле­н­ня К. у арх-рі також є Палац Іл­ліча (1926–32, єдиний кон­структивіст. витвір А. Красносельського; ще функціонував як Палац металургів і Палац праці, від поч. 1990-х рр. — «Укр. дім»), корпус Академії будівництва і архітектури на вул. М. Чернишевського (1930, Г. Швецко-Вінецький), гуртожиток Нац. гірн. університету на вул. К. Маркса, № 21 (1930–31), гуртожиток (1931; обидва — К. Щукін) і лабо­ратор. корпус (1931–39, М. Барщ, Б. Соколов) Університету залізнич. транс­­порту на вул. Акад. Лазаряна, № 2, до­шкіл. заклад на площі Д. Бєд­ного, № 17 (1920-і рр.), телефон­на станція на вул. О. Пуш­кіна, № 75 (1933–35), житл. будинки на вул. К. Маркса, № 94 (кін. 1920-х — поч. 30-х рр.; усі — автори неві­домі), Д. Яворницького, № 6 (1932–33, В. Самодри­га), Ю. Фучика, № 14 (1935–36, Корсунський) у Дні­пропетров­ську; ратуша (1928–35, С. Тре­ля), філармонія (початк. приміще­н­ня зведено 1891 та зруйновано під час 1-ї світової війни; кон­структивіст. рис набуло після рекон­струкції 1928–29, яку також виконав С. Треля), вілла Мар­гошеса (1938, Ф. Януш; нині Будинок вчених) у Івано-Фран­ківську; кінофабрика (1929, В. Ри­ков, за участі П. Савича та ін.; нині Нац. кіностудія худож. філь­мів ім. О. Довженка), житл. комп­лекс на розі вул. М. Коперника та В. Довнар-Запольського (1927, М. Анічкін), 1-й «Будинок лікаря» на вул. Велика Житомирська, № 17 (1928–30, П. Альошин; три­валий час автор у ньому й мешкав), будинки ко­оперативів «Сяй­во» на вул. Костельна, № 6 (1927, М. Холостенко) та «Арсеналець» на розі вул. М. Грушевського та Кріпосного провулка (1927–31, М. Анічкін, Л. Толтуса), «Радянський лікар» на вул. М. Заньковецької, № 5/2 (1931–39, П. Альо­шин, О. Колесниченко), працівників гол. (обл.) міліції на розі вул. Круглоуніверситетська та Кру­того узвозу (1934–35, П. Са­вич), заводу «Транс­сигнал» на розі вул. С. Петлюри та Б. Вєтрова (1935, О. Тацій) та «Укр­мʼя­со­промтресту» на вул. Костель­на, № 10 (1936, М. Гречина) у Києві; Донец. ІНО (1927–30, О. Моло­кін; нині корпус Університету ім. Т. Шев­ченка на вул. Оборон­на, № 2), готель «Жовтень» (нині «Україна»; 1944–47, Й. Каракіс) у Луганську; Держ. гімназія ім. Т. Костюшка (1931, К. Толочко), Центр. каса селян. спілок (1930-і рр., В. Марцінковський; нині приміще­н­ня «Укртелекому»), житл. будинок на вул. Глушець (1937, Ю. Новак), Головпоштамт (1938, Я. Путерман-Садловський) у Луцьку; 2-й хмарочос Й. Шпрехера (1928–29, Ф. Кас­слер; нині обл. обʼ­єдн. проф­спілок), Дім залізничників (1929–36, Р. Міл­лер, керував будівництвом Г. Заремба; нині Палац науки і техніки Львів. залізниці), костел Остробрамської Божої Матері (1932, Т. Обмінський), Дім працівників гміни (1933–38; нині Палац куль­тури ім. Г. Хоткевича), будинок адміністрації міського електро­звʼязку (1935–36; нині обл. від­діл. СБУ; обидва — Т. Врубель, Л. Карасінський) у Львові; житл. будинки на вул. І. Мечникова, № 92 (В. Кабіо­льський, Л. Любельський), Дворянська, № 6 (Л. Прокопович; обидва — 1928), Троїцька, № 22 (1929–30, П. Діденко), Маразліївська, № 1а (1929–31, А. Дубінін), В. Жуковського, № 5 (1934, Я. Ґольденберґ), телефон­на станція на вул. В. Жуковського, № 25 (1929–30, Н. Гуревич) у Одесі; Нар. дім у Полтаві (1922–23, А. Лангман; нині школа № 10); «Будинок на честь 1905» (1932) та житл. буди­нок Крим. уряду (1934; нині муз. школа № 2 і Крим. від­діл. Спілки дизайнерів; обидва — Б. Білозерський) у Сімферополі; вод­на станція на площі П. На­хімова у Севастополі (1933, О. Вен­сан, М. Долгополов); Держ­пром (1925–28, С. Серафимов, С. Кравець, М. Фельгер; перший рад. 13-по­верх. хмарочос, нині роз­таш. обласні рада, держ­адміністрація, фонд майна, антимонопол. комітет, податк. інспекція, проект­ні організації тощо), Головпоштамт (1927–29, А. Мордвинов; нині від­діл. звʼязку № 52), Палац культури залізничників (1928–32, О. Дмитрієв; за проектом цього рос. архітектора також 1925–30 збудовано Палац культури ім. Леніна у м. Сталіно, нині Донецьк, але його дуже по­шкодили нацисти, щоб приховати злочин­ні сліди діючого в ньому концтабору, а під час рекон­струкції у 2-й пол. 1950-х рр. арх-ру будівлі було значно змінено) у Хар­кові. У стилістиці К. проектували будівлі й ви­значні укр. архітекто­ри О. Бекетов, Г. Вегман, О. Вер­бицький, О. Гегел­ло, Д. Дяченко, В. Заболотний, Б. Йофан, Я. Корнфельд, В. Онащенко, Д. Скоробагатов, В. Татлін, М. Ше­хонін, П. Юрченко.

Літ.: Никонов В. А. Статьи о кон­структивистах. Ульяновск, 1928; Будова Соціалістичного Києва. К., 1932; На­ри­си історії архітектури Української РСР. К., 1962; Хан-Магомедов С. О. Ар­хи­тек­тура советского авангарда. Москва, 1996; Його ж. Кон­структивизм — концеп­ция формообразования. Москва, 2003.

А. І. Шушківський

У мистецтві К. використовували у театр. декораціях, плакатах, книжк. оформлен­ні, дизайні, фо­то­графії тощо, де виразною є кон­структивно-тех. сторона худож. творчості. К. повʼязаний із культом сучасності, урбанізму, роз­витком індустрії та техніки, які є засобами реорганізації су­спільства на основі раціональності, функціонал. доцільності. У К. від­ображено одну з мист. уто­пій часу, заг. процеси демократизації та пошуки оновле­н­ня су­спільства. К. полемізував із модерністич. концепціями творчості як вираже­н­ня індивідуальності митця, заперечував традиц. станк. форми мистецтва, принципи спо­гля­да­н­ня, образ. асоціативності, емоційності. Ос­новою творчості стали екон. доцільність, функціональність, естет. лаконізм, від­ки­да­н­ня пред­мет. зображальності та імітацій­ності, викори­ста­н­ня нових матеріалів, апеляція до колектив. засад сприйня­т­тя. Ідейні принципи втілили у «соц. інженерії» (соц. К.), про­грамах формува­н­ня нової людини через пере­творе­н­ня довкі­л­ля (найбільш ін­тенсивно роз­вивали у СРСР, у теоріях та практиці ЛЕФу та вироб. мистецтва). В Європі подібні ідеї, не маючи політ. під­тримки, набували більш помірков. характеру, спиралися на худож.-естет. практики. Одним із гол. центрів К. була нім. художня школа Баухауз (А.-Г. Ґропіус, Б. Таут, Л. Міс ван дер Роє). Близькі принципи роз­вивали у своїй творчості Ле Корбюзьє, групи «Де Стайль» у Нідерландах (П. Ауд, Б. Дюдок, В. Сандберґ), «Вісім» та «Презенс» у Поль­щі (Б. та С. Брукадські, Х. і Ш. Ситкус), чес. художники Й. Гочар, К. Гонзик. Потуж. явищем, частиною мистецтва рев. доби К. став у Росії. Його ідеї від 1914 використовував у своїх «ма­теріал. під­борах» і «контр­рель­єфах» В. Татлін, чиї роботи «Па­мʼят­ник ІІІ Інтернаціоналу» (1920) та «Летатлін» (1932) стали символами напрямку.

Художні прин­ципи К. роз­робляли від кін. 1910 до поч. 20-х рр. О. Попова, О. Род­ченко, В. Степанова, О. Веснін, О. Екс­тер. Скульптори Н. Габо та А. Певзнер 1920 оприлюднили «Реаліст. маніфест», де сфор­мулювали естет. засади К. У його роз­витку в СРСР виділяють два етапи: від кін. 1910-х рр. (мав теор. характер, знаходив вияв у агітац.-оформлюв. продукції — плакатах, книжк. графіці, фото, худож. обʼєктах). Формува­н­ня напрямку від­бувалося у тісній взаємодії архітекторів, художників, теоретиків мистецтва. Маніфестом лаборатор. К. 1921 стала 2-а ви­ставка Товариства молодих художників. 1922 у ж. «Вещь» (Берлін) К. оголошено як єдину платформу роз­витку візуал. мистецтв. Журналом кон­структивістів у Росії став «ЛЕФ», навколо якого обʼ­єд­налися О. Брік, С. Третьяков, В. Маяковський, О. Родченко, В. Степанова, Дзи­ґа Вертов. 1922 — поч. 30-х рр. — період реалізації проектів, входже­н­ня К. в архіт. та мист. практику; він став частиною рад. ідеол. про­грами. 1924 у Москві створ. офіц. архіт. організацію кон­структивістів, учасники якої за­пропонували метод функціонал. проектува­н­ня на основі наук. принципів викори­ста­н­ня будівель, архіт. комплексів та міських забудов, роз­робляли нові типи громад. споруд — Палаци культури, фабрики-кухні, робочі клу­би, будинки-комуни. Важливу роль у становлен­ні та поширен­ні К. ві­діграли Ін­ститут худож. культури та Вищий худож.-тех. ін­ститут у Ленін­граді (нині С.-Петербург), ВДХУТЕМАС у Москві. У СРСР К. став однією з ідей. засад нового виду худож. діяльності — дизайну, принципи якого роз­робляло «вироб. мистецтво». Вплив К. по­значився на нових концепціях театру, зокрема «біо­механіці» В. Мейєрхольда, принципах сцено­графії, де за­стосовували нові елементи (різноманіт­ні кон­струкції, реал. предмети, кіноекрани, ефекти освітле­н­ня, світлову рекламу тощо).

К. у музиці по­значився інтересом до звук. дисонансів, викори­ста­н­ням «конкрет.» звук. еле­ментів — шуму станків, по­їздів, шурхоту металу та ін., які додавали в пʼєси образи індустр. міста (балет «Сталевий скік» С. Прокофʼєва, «Завод (Музика машин)» О. Молосова, «Рейки» В. Дешевова; усі — 1927, балет «Болт» Д. Шостаковича, 1931).

У кінемато­графі К. проявився пере­вагою докум. кіно над ігро­вим, інтересом до факту, хроніки, викори­ста­н­ням монтажу та пошуками нових ракурсів (філь­ми Дзиґи Вертова, Л. Кулішова, Е. Шуб та ін.). Потуж. видом мистецтва стала фото­графія, де широво використовували монтаж, різномані­т­тя ракурсів, при­­йоми колажу. Провід­ні фотохудожники К. — О. Родченко, Ель Лисицький.

В Україні К. обговорювали у 1920-і рр. разом із концепцією «вироб. мистецтва», ідеями нової пролетар. культури. Своєрідну версію К. роз­робляв художник В. Єрмилов, залучаючи до худож. обʼєктів нетрадиц. матеріали (дерево, метал, наждач. папір та ін.), по­єд­нуючи їх із цифра­ми, текс­тами. Вплив цього на­прямку помітний у графіці В. Кри­чевського, П. Ковжуна, Г. Цап­ка, у фото­графіях Д. Сотни­ка, твор­­чості художників А. Пе­триць­­ко­­го, В. Мел­лера, О. Хвос­тенко-Хвостова, Б. Косарева, чиї роботи в театрі стали новатор. явищами світ. сцено­графії. Від серед. 1930-х рр. К. у рад. культурі змінив соцреалізм.

Літ.: Тарабукин Н. М. От мольберта — к машине. Москва, 1923; Гинзбург М. Я. Стиль и эпоха. Москва, 1924; Гиляровская Н. В. Театрально-декорацион­ное искус­ство за 5 лет. Казань, 1924; Марков П. Новейшие теа­траль­ные течения (1898–1923). Москва, 1924; Мазаев А. И. Концепция «производствен­ного искус­ства» 20-х годов: Истор.-крит. очерк. Москва, 1975; Лагутенко О. Від модерну до кон­структивізму: Книжкова графіка Василя Кричевського // Родовід. 1995. Ч. 3; Ахметова О. В. Рус­ский кон­структивизм. Москва, 2001; Горячева Т. В. Су­прематизм и кон­структивизм. К истории полемики // Вопр. искус­ство­­­знания. 2003. № 2; Паперный В. Куль­тура Два. Москва, 2006.

Г. Я. Скляренко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю