«КРА́ТКИЙ КУРС ИСТО́РИИ ВКП(б)» У книзі, що 1938–56 була основою пропагандистської і політико-виховної діяльності ВКП(б)– КПРС, по­дано ортодоксально-сталінську версію російської і світової історії 2-ї половини 19 — 1-ї третини 20 ст., викладено філософсько-світо­глядні основи доктрини більшовизму. Навіть після 1956 її основні положе­н­ня за­­лишилися майже не­змін­ними та стали під­ґрунтям для курсів історії партії, загальної історії, марксистсько-ленінської філософії, наукового комунізму. Концепція, створена під керівництвом Й. Сталіна, ви­йшла далеко за рамки власне історії партії. Тривалий час її використовували як еталон при висвітлен­ні російської і радянської історії 19–20 ст. та найважливіших світо­глядних пи­­тань з по­гляду марксизму-ленінізму. Ви­значену періодизацію історичних подій та їхні оцінки від­творювали в усіх радянських ви­да­н­нях 1960–80-х років (навіть у часи хрущовської «від­лиги» та на початку «пере­будови»). Вони стали стереотипами не лише масової сві­домості, а й менталітету гуманітарно-наукової спільноти: доба ви­зріва­н­ня перед­умов Жовтневої соціалістичної рево­­люції, її під­готовка і проведе­н­ня, період іноземної інтервенції та громадянської вій­ни (1918–20), від­новле­н­ня народного господарства (1921–25) тощо, хоча на­справді події могли мати іншу логіку й хронологію. Так, громадянська вій­на у Росії тривала ще й 1921, Жовтнева соціалістична революція (у термінології В. Леніна та Л. Троцького — жовтневий пере­ворот) не мала і не могла мати, з позиції класичного марксизму, фатального наперед за­­­даного характеру. Схеми «Крат­­кого курса истории ВКП(б)» тяжіли над су­спільство­знавчими наука­­ми, а особливо над на­вчальними дисциплінами, до кінця радянської доби, не даючи їм ві­ді­йти від усталених догм. Робота над книгою роз­почалася 1932 зі створе­н­ня досить широкої комісії на чолі з Й. Сталіним, але тривала повіль­­но (у результаті партійних чисток у ній залишилося декілька осіб).

Проте після прийня­т­тя Кон­ституції СРСР 1936 Й. Сталін вирішив пришвидшити створе­н­ня під­ручника з історії партії, тому 7 квітня 1937 ро­зіслав членів політбюро листа зі своїми за­уваже­н­нями. 16 квітня ухвалено по­­­станову політбюро з пропозицією групі, яка працювала над під­ручником (В. Кноріну, Є. Яро­славському, П. Поспєлову), покласти в основу їхньої роботи проект Й. Сталіна і роз­роблену ним схему періодизації історії ВКП(б). Перший машинописний ва­­ріант текс­ту зʼявився на початку бе­­резня 1938. На той час В. Кнорін уже був заарештований, тому над текс­том працювали П. Поспєлов і Є. Ярославський. За свідчен­­нями учасників роботи, Й. Ста­­лін спочатку зна­йомився з первин­ним матеріалом, під­готовленим за його зав­да­н­ням фахівцями (не тільки вказаними вище, а і тими, кому давали конкретні доруче­н­ня з певної теми), потім за­прошував їх до себе, критикував ті чи інші положе­н­ня, пере­диктовував текст, вислуховував за­уваже­н­ня, а потім сам правив стено­граму.

Тому 1938, на час виходу книги, справедливо стверджувалося, що над «Крат­ким курсом истории ВКП(б)» працювала комісія ЦК за активної участі та під керівництвом Й. Сталіна (він особисто написав параг­­раф «О диалектическом и историчес­ком материализме»). Однак 1949 у короткому біо­графічному нарисі до 70-річчя Й. Сталіна офіційно за­­явлено, що «Краткий курс истории ВКП(б)» написаний особисто Й. Сталіним і схвалений ко­місією ЦК ВКП(б) для того, щоб стати енциклопедією основних знань у галузі марксизму-ленінізму. У серпні 1938 Й. Сталін повністю присвятив роботі над остаточним варіантом під­ручника загалом понад два тижні. Від середини місяця перші роз­діли роз­­­силали членам політбюро ЦК ВКП(б) для за­уважень і рецензій, але майже ніхто не наважився пропонувати правки до схваленого Й. Сталіним текс­ту. 9–19 верес­­ня 1938 у газеті «Правда» публікува­­вся остаточний текст нового під­ручника, який отримав офіційну на­зву «История Всесоюзной Ком­му­нистической партии (большеви­ков). Краткий курс» (неофіційно — «Краткий курс истории ВКП(б)»). У день публікації першої глави під­ручника в пере­довій стат­ті газети «Правда» на­звала його потужною ідеологічною зброєю, справді науковою історією ВКП(б), а вихід під­ручни­­ка прирівняла до події світового значе­н­ня. 14 листопада 1938 ЦК ВКП(б) ухвалив по­станову «О по­становке партийной пропа­­ганды в связи с выпуском “Кра­­ткого курса истории ВКП(б)”», яка об­ґрунтовувала ви­да­н­ня під­­­ручника необхідністю дати партії офіційне, пере­вірене ЦК ВКП(б) тлумаче­н­ня основних питань історії ВКП(б) і марксизму-ленінізму, що не допускає жодних довільних тлумачень. По­станова офіційно поклала «Краткий курс истории ВКП(б)» в основу пропаганди марксизму-ленінізму і за­про­ва­­дила його обовʼязкове ви­вче­н­ня у ВНЗах. Роз­горнулася широка кампанія з ви­вче­н­ня історії партії за новим під­ручником, син­хронізована з від­ставкою М. Єжова з посади глави НКВС, коли мас­штаби терору були істотно зменшені, а частину вʼяз­­нів ГУЛАГу, особливо військових, випущено на волю. Структура «Краткого курса истории ВКП(б)» логічно випливає із зав­да­н­ня, яке ставив перед собою ініціатор його створе­н­ня, головний редактор і спів­­автор Й. Сталін: ретельно пі­ді­брані та пі­ді­гнані фак­­ти повин­ні не викликати у читача сумніву в наведених висновках й оцінках, а самі ці висновки та оцінки мають ви­глядати одно­значно й під­даватися за­учуван­ню. Кожен із 12-ти роз­­ділів «Краткого курса истории ВКП(б)» присвячений певному періоду революційного руху та будівництва соціалізму і закінчується обовʼязковими короткими висновками. У кожному роз­ділі йдеться про подола­н­ня революціонерами (від 1903 — більшовиками) не лише зовнішніх, а й внутрішніх про­блем і труд­­нощів, тобто по­стійне очище­н­ня партії від різного роду антипартійних елементів. У заключних висновках книги таке очище­н­ня на­зване однією з головних рис більшовизму.

Таким чином постулювалася не лише можливість, а й необхідність подальших хвиль терору всередині ВКП(б). У вересні 1939, після під­писа­н­ня радянсько-німецьких угод про поділ Європи пере­­дові стат­ті радянської преси, при­­свячені під­ручнику з історії партії, за­про­вадили нову теоретичну формулу про те, що «попереду чекають вирі­шальні бої за остаточну пере­могу соціалізму, проти капі­талі­стич­ного оточе­н­ня». За перші 2 роки «Краткий курс истории ВКП(б)» ви­даний 48-ма мовами накладом 16,2 млн примірників, станом на жовтень 1952 тільки мовами на­­родів СРСР — накладом понад 40 млн примірників. Загалом від жовтня 1938 до кінця 1952 його друкували 301 раз у кількості 60 млн примірників 67-ма мовами. Після 19-го зʼ­їзду (1952), який пере­йменував партію на КПРС, і смерті Й. Сталіна (1953) книгу у пере­робленому під керівництвом П. Поспєлова ви­гляді декілька років видавали під на­звою «Краткий курс истории КПСС», її наклад тільки 1953 склав 10 млн примірників.

Нині багато дослідників роз­глядають книгу не лише як зразок агітаційно-пропагандистської літератури, а і як втіле­н­ня тоталітарної більшовицької міфології. Вона слугувала інст­ру­ментом подальшого збережен­ня цієї міфології та її укоріне­н­ня у під­сві­домості широких мас. За словами польського філософа Л. Колаковського, «Краткий курс истории ВКП(б)» дав не тільки загальнообовʼязкову схему більшовицької мі­­фо­логії разом із культами В. Ле­­ні­на і Й. Сталіна, а й правила від­­правле­н­ня цього культу; від­тепер під час роз­гляду будь-якого пита­н­ня, порушеного в праці, партійні письмен­ники, історики і пропагандисти повин­ні були точ­­но дотримуватися канонічних фор­­мул, дослівно їх по­вторюючи. Во­­на стала не просто історичною книгою, що викладає факти, а важливим громадським ін­ститутом, одним із найсильніших знарядь, за допомогою яких партія утримувала владу над су­спільством, придушувала критичне мисле­н­ня і па­­мʼять су­спільства про власне минуле. Без­посередньо у цій якості кни­­га ненадовго пере­жила Й. Ста­­ліна, але закладені нею ментальні схеми, міфологічні пере­кази та ідеологічні догми донині живуть у сві­домо­­сті та під­сві­домості десятків міль­йонів людей на пост­радянському просторі.