ЄЖО́В Микола Іванович (19. 04 (01. 05). 1895, С.-Петербург — 06. 02. 1940, Москва) — радянський і партійний діяч. Ген. комісар держ. без­пеки (1937). За влас. зі­зна­н­ням, народився у м. Маріямполе (нині Литва). Мав незакін. початк. освіту, працював робітником. Учасник 1-ї світової війни (від 1915). У 1917 вступив до більшов. партії, в жовтні того ж року брав участь у пере­вороті. 1918–22 — на військ. службі у Червоній армії; 1923–27 — на парт. роботі у Казах­стані; 1927–29 — за­ступник зав. організац.-роз­поділ. від­ділу, 1930–36 — зав. роз­поділ. від­ділу та від­ділу кадрів ЦК ВКП(б); 1929–30 — за­ступник наркома землеробства СРСР; від 1936 — нарком внутр. справ СРСР; за сумісництвом від 1938 — нарком водного транс­порту СРСР; водночас 1935–39 — голова комітету парт. контролю та чл. президії виконкому Комінтерну. Один із організаторів масових політ. ре­пресій у СРСР (див. «Єжовщина»). 25 листопада 1938 звільнений з посади наркома внутр. справ (обовʼязки наркома водного транс­порту виконував до квітня 1939), 10 квітня 1939 заарешт., 6 лютого 1940 за звинуваче­н­нями в організації антирад. змови, шпигунстві на користь іноз. роз­відок і під­готовці терорист. акцій проти керівництва СРСР засудж. до роз­стрілу. 1998 військ. колегія Верхов. суду РФ за зверне­н­ням при­йом. дочки Є. пере­глянула по­станову по його справі, однак у реабілітації від­мовила.