Даль Олег Іванович

ДАЛЬ Олег Іванович (Даль Олег Иванович; 25. 05. 1941, Москва — 03. 03. 1981, Київ) — російський актор. Закін. Театр. училище ім. М. Щепкіна при Малому театрі (Москва, 1963; майстерня М. Анненкова). Працював у театрі «Современник» (Москва, 1963–69 та 1973–76), Ленінгр. театрі ім. Ленін. комсомолу (нині С.-Петербург, 1971–73), Театрі на Малій Бронній (Москва, 1976–80) та Малому театрі (1980–81). Водночас — викладач ВДІКу (1980–81). У кіно — від 1962, грав романт. — Солдат («Давня, давня казка», 1970, реж. Н. Кошеверова), офіцер у Петропавловці («Зоря принадливого щастя», 1975, реж. В. Мотиль), драм. — Блазень («Король Лір», 1971, реж. Г. Козинцев; усі — «Ленфільм»), комедійні — Баригін-Амурський («Не може бути!», 1975, реж. Л. Гайдай, «Мосфільм»), а також водночас драм., романт. і комедійні — принц Флорізель («Пригоди принца Флорізеля», 1979, реж. Є. Татарський, «Ленфільм») ролі. Ім’я Д. зазвичай пов’язують із втіленням образів іроніч. героя, «зайвої людини», представника «втраченого покоління». Серед таких ролей — Женя Колишкін («Женя, Женечка і “катюша”», 1967, реж. В. Мотиль), Лаєвський («Погана хороша людина», 1973, реж. Й. Хейфіц), Зілов («Відпустка у вересні» за п’єсою «Качине полювання» О. Вампілова, 1979, реж. В. Мельников; усі — «Ленфільм»), Сергій («У четвер і більше ніколи», 1978, реж. А. Ефрос, «Мосфільм»). На Одес. кіностудії зіграв роль Сані у стрічці «Останній тролейбус» (1963, реж. І. Анненський). У Москві видано «Письма» (1991), «Воспоминания. Материалы из архива» (1992), «Дневники. Письма. Воспоминания» (1998) Д. та його кн. «Говорю то, что думаю…» (2001).

Завантажити статтю