Дарницький табір військовополонених
ДА́РНИЦЬКИЙ ТА́БІР ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕ́НИХ — один із найбільших німецьких таборів для радянських військовополонених на території України в роки Другої світової війни. Розміщувався в лісі, за 3 км від Ново-Дарниці (дачне селище поблизу залізничної станції Дарниця, нині в межах Дарницького району Києва), по лівому боці дороги на м. Бориспіль Київської обл., у 4-х будівлях військового складу. Створений у жовтні 1941 для захоплених у полон під Києвом бійців і командирів Червоної армії. Спочатку в таборі перебувало 30–35 тис. осіб, згодом їх кількість збільшилася. Військовополонених групували за національною ознакою, політпрацівників та євреїв розстрілювали. Їжу — баланду та хліб-сурогат (150–200 г) — видавали 1–2 рази на день. З початком холодів силами військовополонених у колишніх складських приміщеннях, які не опалювалися навіть у сильні морози, обладнано нари в 3–4 яруси, але більшість в’язнів змушена була спати на підлозі. Інфекційні хвороби спричиняли масову смертність. На табірному кладовищі, влаштованому неподалік від селищної школи, під кожною могилою з одним-двома випадковими прізвищами поховано десятки й сотні загиблих. Загалом у Д. т. в. загинуло й померло близько 75 тис. осіб. 1968 на місці його розташування споруджено пам’ятник (скульптор В. Зноба, архітектори О. Малиновський і Ю. Москальцов).
Рекомендована література
- Коваль М. В. Шлак війни. Наші військовополонені у 1941–1944 роках // Політика і час. 1999. № 2–3;
- Київ у дні нацистської навали : За документами радянських спецслужб: До 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників: Зб. док. та матеріалів. К., Л., 2003.
Завантажити статтю
