ЗНОБА́ Валентин Іванович (10. 01. 1929, с. Софіївка, нині смт Дні­пропетровської обл. — 07. 08. 2006, Київ) — скульптор. Син Івана, батько Миколи Знобів, чоловік Т. Голембієвської. Народний художник України (1979). Академік-засновник АМУ (1997). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1996). Золоті медалі імені В. Вучетича (1990), Британської королівської асоціації скульпторів (1995), АМУ (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступеня Народний депутат Верховної Ради УРСР (1982–85). Член Національної спілки художників України (1955). Закінчив Київський художній ін­ститут (1953; майстерня М. Лисенка). Голова Київської організації Спілки художників України (1982–87). На творчій роботі. Працював у галузях монументальної і станкової скульптури, порт­рета. Творчість від­значається тяжі­н­ням до образно-філософських узагальнень, екс­пресивних композиційних виріше­н­ня, багатофігурності, гостроти й ажурності силуетів, монументальності. Майстерно володів каменем, деревом, металом. Учасник всеукраїнських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких ви­ставок від 1951. Персональні — у Києві (від 1963), Осло (початок 1990-х років), Единбурзі (1996), Лондоні (1997), Парижі та Афінах (2006). У Києві 2006 створено Музей-майстерню Знобів-Голембієвських, на цьому будинку 2009 встановлено меморіальну дошку З. Окремі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Київському музеї російського мистецтва, Державному музеї-заповід­нику «Битва за Київ у 1943 р.», Національному музеї Т. Шевченка, Яготинському історичному музеї (Київської обл.), Луганському, Дні­пропетровському, Запорізькому, Кірово­градському та Сімферопольському художніх музеях, Житомирському, Рівненському, Тернопільському, Херсонському і Чернівецькому крає­знавчих музеях, Центральному музеї Великої Вітчизняної війни «Меморіал Пере­моги на Поклон­ній горі» (Москва), інших музеях РФ, Великої Британії, Греції, Італії, Норвегії, США, Франції, Японії.