КРЧМЕ́РИЙ Штефан (Krčméry Štefan; 26. 12. 1892, містечко Мошовце, нині Словач­чина — 17. 02. 1955, м. Пезінок, похов. у м. Мартін, нині Сло­вач­чина) — словацький поет, історик літератури, пере­кладач. Закінчив Братиславську теологічну академію (1915), здобув ступінь доктора у Карловому університеті (Прага, 1930). Секретар Матиці Словацької (1919–33), головний редактор журналу «Slovenské poh­lʼady» (1922–32). Від 1933 періодично лікувався від психічної хвороби. У ран­ній творчості К. тяжів до поезії т. зв. словацької модерни. Вірші збірки «Keď sa sloboda rodila» (1920) мають антивоєн­не спрямува­н­ня, у збірці «Herbárium» (1929) та «Piesne a balady» (1930) пере­важає субʼєктивно-медитативна лірика. Цікавився жи­т­тям закарпатських українців (нарис «Dvadsiati chlapi z Podkarpatskej Rusi» // «Žive­na», 1924, № 10–11). Пере­клав вірш О. Духновича «Втручаніє» («Я ру­син был, есм и буду…»), низку поезій М. Рильського про Закарпа­т­тя. З нагоди виходу чеською мовою збірки «Вітер з України» П. Ти­чини (Прага, 1927, у пере­кладі Я. Їр­жі) подав ста­т­тю у журналі «Slovenské pohlʼady» (1928, № 12). Написав роз­відку про Т. Шевченка (1930, не опублікована), пере­клав уривок з його драми «Никита Гайдай» (на­­друковано 1953). Окремі вірші К. українською мовою пере­клали М. Рильсь­кий, В. Мисик, Л. Первомайський (уві­­йшли до антології «Словаць­ка по­езія», Київ, 1964). По смерті К. ви­да­но його поетичні книги «Ty a Ja» (1972) та «Román bez konca» (1977).