Девін Ілля Максимович

ДЕ́ВІН Ілля Максимович (Девин Илья Максимович; 20. 07. 1922, с. Стара Терізморга, нині Мордовія, РФ — 13. 11. 1998, м. Саранськ, Мордовія, РФ) — мордовський письменник. Нар. поет Мордовії (1985). Державна премія Респ. Мордовія (1997). Учасник 2-ї світової війни. Працював у Мордов. радіокомітеті, ред. г. «Мокшень правда» («Мокшанська правда»), ж. «Мокша». 1971–84 — голова правління СП Мордовії. Писав мокша-мордов. мовою. Вірші воєн. років увійшли до зб. «Шобдавань заря» («Вранішня зоря», 1945). Автор зб. лірики й поем «Кизот, кизот» («Роки, роки», 1964), «Кода парцень пандос» («Як віддячу за твоє добро»), «Сенемас» («Синь»; обидві — 1972); зб. гуморист. і сатир. віршів, байок та пародій «Моли, аськоляй ульцява» («Йде, крокує вулицею», 1974), «Ичкоздень ки» («Далека дорога», 1982); зб. оповідань і нарисів «Цебярь вайме» («Добра душа», 1962), «Коса келунь шачеманяц» («Де народилася береза», 1985); повісті «Иван лейтенантсь» («Лейтенант Іван», 1965). Популярним став роман Д. про трудові будні мордов. народу «Нардише» («Моріг», 1969). У 1960-х рр. у ж. «Мокша» опублікував цикл віршів, присвяч. Україні і Т. Шевченкові. Брав участь у Днях мордов. літ-ри на Львівщині (1972). Переклав окремі поезії М. Старицького, П. Грабовського та Лесі Українки, які увійшли до колектив. зб. «Українські вірші та оповідання» (1954; мордов. мовою). До 100-річчя з дня смерті Т. Шевченка у ж. «Мокша» (1961, № 3) надрукував свої переклади віршів «Думка» («Тече вода в синє море»), «Заповіт», «Не гріє сонце на чужині», «Марку Вовчку», вступу до балади «Причинна». Укр. мовою окремі вірші Д. переклали В. Лучук і Р. Гудима. Усі зазначені книги Д. видано в Саранську.

Завантажити статтю