Дефектологія

ДЕФЕКТОЛО́ГІЯ (від лат. defectus — недолік і …логія) — наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей з фізичними і психічними порушеннями (з вадами слуху, зору, затримкою психічного розвитку, порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, розумової діяльності), закономірності їх виховання, навчання і трудової підготовки. У складі Д. — розділи спеціальної педагогіки — сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, кожен з яких є окремою галуззю і має предмет, завдання та методи дослідж., а також спеціальна психологія. Характер порушень фіз. і розум. розвитку дитини впливає на весь процес і кінц. результат формування її пізнав. діяльності, становлення як особистості. Вивчаючи особливості пізнав. і практ. діяльності дітей з порушеннями психофіз. розвитку, а також досвід їхнього індивід. навч., педагоги і психологи ставлять за мету з’ясувати об’єктивні закономірності фіз. і розум. розвитку дітей, які мають порушення в системі аналізаторів, ЦНС, мовленнєвої діяльності; визначити структуру дефекту і компенсаторні можливості дітей; обґрунтувати принципи забезпечення спеціально організ. умов, створити спец. пед. систему виховання й навч. таких дітей відповідно до сучас. вимог, сприяти підвищенню їхнього соц. статусу в суспільстві; розробити основи психол.-пед. діагностики порушень розвитку, принципи, зміст, методи та організац. форми виховання і навч. дітей зі склад. порушеннями, подолання наслідків дефекту; запропонувати шляхи, методи і засоби підготовки дітей з порушеннями психофіз. розвитку до участі в сусп. житті і практ. діяльності.

Організацію спец. навч. дітей з психофіз. порушеннями започатковано у 18 ст. Рівень мед. і філос. знань у цей період дав можливість з наук. позицій підійти до розуміння процесів розвитку дітей з психофіз. вадами. Їх виокремлено з заг. групи душевнохворих; зроблено спробу класифікації фізіол. і соц. причин їхніх дефектів; започатковано практику навч. суспільно корис. праці; виявлено причини залежності німоти від глухоти, зроблено спроби диференціювати порушення слуху (глухі, туговухі), відокремити глухонімих дітей від тих, які чують, але не розмовляють (алалія, афазія). В Україні перші офіц. документи про опіку дітей з психофіз. порушеннями датують 10 ст., коли указом від 996 київ. князь Володимир Святославич зобов’язав Церкву дбати про них. В 11 ст. при Києво-Печер. лаврі на кошти від княжих прибутків, що передавалися Церкві і монастирям, відкрито притулок для сиріт, хворих та дітей з фіз. вадами, де їх не лише опікували, а й навчали грамоті, живопису, різним ремеслам тощо. У 15–16 ст. поширилися т. зв. богадільні-шпитальні. Від 2-ї пол. 18 ст. у кожній губернії Рос. імперії засн. прикази сусп. опіки, яким доручали нагляд за сиріт. будинками, шпиталями, будинками для невиліковно хворих і божевільних. Перший спец. заклад для розумово відсталих дітей («Школа у ворот больницы») відкрив 1834 проф. П. Бутковський при Харків. психіатр. лікарні. У 2-й пол. 19 ст. сформувалася мережа училищ для сліпих: у Львові (1848), Києві (1884), Кам’янці-Подільському (1885), Харкові, Одесі (обидва — 1887), Чернігові (1892) та глухих дітей: в Одесі (1843), Харкові (1869), с. Тіге Таврій. губ. (нині с. Кочубеївка Високопіл. р-ну Херсон. обл., 1885) і с. Вормс Херсон. губ. (нині с. Виноградне Березів. р-ну Одес. обл., 1887). Масове ж навч. стало можливим наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Саме в цей час Д. сформувалася як окрема галузь у системі пед. наук. 1904 в Києві проф. І. Сікорський заснував Лікув.-пед. інститут для розумово відсталих дітей. 1911 в Харкові відкрито перший допоміж. клас для розумово відсталих при Пушкін. міському училищі, а від 1915 подібні класи почали створювати при початк. училищах. Нині в Україні існує диференц. система спец. навч.-вихов. закладів восьми типів (бл. 400 шкіл-інтернатів, у яких навч. понад 60 тис. дітей). При заг.-осв. закладах відкрито спец. групи для здобуття бажаного рівня освіти і профес. підготовки. Функціонують 180 спец. дошкіл. закладів та 1400 спец. груп при дит. садках звич. типу, де перебувають понад 75 тис. дітей різних нозологій захворювання.

Важливою тенденцією у здобутті спец. освіти в країнах ЄС, США, Канаді є інклюзивне (сумісне) навч. дітей з порушеннями психофіз. розвитку зі здоровими однолітками, що гарантує їм право на рівні доступ до освіти, вибір форми і змісту навчання.

Наукові дослідження у галузі Д. здійснюють співроб. Інститутів спец. педагогіки АПНУ і корекц. педагогіки та психології Нац. пед. університету (обидва — Київ). Вагомий внесок у розвиток укр. Д. зробили сурдопедагоги А. Ґольдберґ, І. Соколянський, М. Ярмаченко, Н. Засенко; олігофренопедагоги В. Бондар, І. Єременко, М. Козленко, В. Синьов; тифлопедагоги П. Мельников, І. Моргуліс; логопедагоги Є. Соботович, М. Шеремет, Р. Краєвський та вчені галузі спец. психології В. Тарасун, Л. Фомічова, Т. Сак, Н. Стадненко, М. Тарасевич та ін.

Розмір шрифту

Дефектологія

Рекомендована література

Інформація про статтю