Джуси

ДЖУ́СИ — родина художників.

Людмила Тимофіївна (02. 08. 1944, с. Тетюха Примор. краю, РФ). Член НСХУ (1973). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2009). Закін. Харків. худож.-пром. ін­ститут (1970; викл. Є. Єгоров, Б. Колесник, О. Хмельницький). Її чоловік

Степан Петрович (22. 06. 1941, с. Кобильня Липовец. р-ну Вінн. обл. — 10. 07. 2023, м. Ялта, АР Крим). Член НСХУ (1975). 1-а премія Всерос. ви­ставки творів молодих художників (Москва, 1976). Закін. Харків. худож.-пром. ін­ститут (1971; викл. Є. Биков, Є. Єгоров, Б. Колесник). Нар. художники України (1995). По­друж­жя Дж. працювали в галузі декор.-монум. мистецтва (флорент. мозаїка, гобелен, живопис). У різних видах і жанрах мистецтва здійснено комплексне, ансамблеве художнє виріше­н­ня в оформлен­ні санаторно-курорт., готел., архіт. обʼєктів. В екс­терʼєрах та інтерʼєрах будівель знаходять своє місце вироби худож. ткацтва, мозаїки, роз­писи, живописні полотна. У мозаїках при різнобарвності тонал. від­тінків викори­станих матеріалів досягають колористич. цільності, гармонії з арх-рою та природою. Роботи присвячені сучасності, красі рідної природи. Мозаїчні панно, викладені з пластин різнокольор. мармуру та напів­дорогоцін. каменів, створюють колірне й тонал. спів­звуч­чя з осн. сюжетом — реаліст. зображе­н­ням-символом із модерними таїнами смислових від­тінків і нюансів. В інтерʼєрах споруд новіт. часу по­єд­нано архітектуру й образотворчість. Дж. виконали роботи з оформле­н­ня уряд. споруд у Криму. У гобеленах, темат. килимах продовжено традиції укр. худож. ручного ткацтва. Ткані вироби ручного викона­н­ня на­ближені до європ. традиції; укр. килими пере­гукуються з франц. шпалерами і гол­ланд. гобеленами. В олій. малярстві, що від­значається широким жанрово-тематичним діапазоном (пейзаж, натюрморт, порт­рет, оголена натура), митці сповід­ують реалізм кін. 20 ст., пропонуючи синтез класицизму, франц. барбізону та ім­пресіонізму, школи пд.-укр. живопису. Персон. ви­ставки — у Києві (1993), Харкові, Лондоні, Парижі, Москві, С.-Петербурзі, Пекіні, Токіо. У спів­авторстві виконали значну кількість мас­штаб. робіт; водночас кожен з них є індивід. митцем, із власними окремо виконаними худож. творами. У доробку Людмили Тимофіївни — гобелен «Дівчата Японії» (1994); живопис — «Бузок» (1994), «Місячна ніч» (1997), «Париж», «Старі оливи у Гетсиманському саду» (обидва — 2002), «Рим», «Чеховська Ялта» (обидва — 2003), «Онфльор» (2004). Серед живопис. полотен Степана Петровича — «Перший сніг», «Ростов Великий» (обидва — 1973), «Батьківський дім» (1975), «Після дощу» (1978), «Рідна хата» (1982), «Карпати», «Три дерева» (обидва — 1985), «Мигдаль квітує» (1990), «Рибалки» (1992), «Осінь» (2001), «Грудень», «Зимова дорога», «Вино­градники в Луґано» (усі — 2005). Серед спіл. творів: килими — «Херсонес» (1976), «Троянди Криму» (1977), «Сімʼя», «Космос»; триптихи «Прекрасні ви, береги Тавриди» (усі — 1983), «Наш дім — Земля» (1985); серія гобеленів — «Ботанічне», «Гурзуф», «Кореїз», «Мас­сандра», «Кастрополь», «Симеїз», «Ялта» (усі — 1987); гобелени — «Дівчата в Криму» (1988), «Крим» (1990), «Музика», «Орфей і Евридіка» (обидва — 1991), «Херсонес» (1992), «Побаче­н­ня» (1994), «Квітуча Україна» (1996), «Лелека» (1999); мозаїки — «В горах Криму» (1986), «Під­водний світ» (1988), «Музика моря» (1991). Їхній син Тарас Степанович (27. 09. 1975, м. Ялта, нині АР Крим) — живописець. Заслужений художник України (2010). Член НСХУ (2001). Закін. Нац. академію образотвор. мистецтва і архітектури (Київ, 2001; викл. В. Гурін). Працює у галузі станк. живопису. Учасник всеукраїнських та між­народних художніх ви­ставок. Автор темат. картин з істор. минулого України, психол. порт­ретів, пейзажів, натюрмортів. Серед його творів — «Над Сивашем», «Благослові­н­ня», «Перед­чу­т­тя» (усі — 1996), «Чека­н­ня», «Зимовий день» (обидва — 1997), «Пі­вень» (1998), «Оголена» (1999), «В. Гурін», «Кінець літа», «Венеціанський карнавал» (усі — 2000), «Затишна бухта. Артек», «Засвіт встали козаченьки» (обидва — 2001), «Бузок» (2002), «У степу» (2003), «Благослове­н­ня» (2004), «Квіти рідної землі», «А. Радзіховський» (обидва — 2005), «Посол М. Міколіч» (2006).