Диктатор ЗУНР західної області УНР

ДИКТА́ТОР ЗУНР ЗА́ХІДНОЇ О́БЛАСТІ УНР  — титул Є. Петрушевича. Наданий йому 9 вересня 1919 парламент. керівництвом — президією Виділу Укр. нац. ради і Держ. секр. ЗУНР–ЗОУНР, що тимчас. перебували у м. Бучач (нині Терноп. обл.). Оскільки військ.-політ. ситуація була критичною для ЗУНР, більшість тер. якої окупувало польс. військо та 80-тис. армія Ю. Галлера, що змусили УГА відступити до Дністра, галиц. провід вирішив передати повноту цивіл. і військ. влади президенту Укр. нац. ради Є. Петрушевичу, якого іменовано диктатором. Для виконання нових функцій він призначив Раду вповноважених диктатора і Військ. канцелярію. Раду вповноважених склали: С. Голубович (відповідав за внутр. справи), С. Витвицький (закордонні справи), генерал В. Курманович (військ. справи), І. Мирон (шляхи і транспорт), О. Назарук (преса). Диктатором Військ. канцелярії призначений К. Долежаль, Нач. вождем УГА — генерал О. Греків. Після окупації Сх. Галичини польс. військом і відступу УГА за Збруч 16–17 липня 1919 Є. Петрушевич і Рада вповноважених переїхали до м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), у листопаді 1919 — до Відня, де проводили активну зовн.-політ. діяльність на захист прав сх.-галиц. насел. і держ.-політ. самовизначення, а після Варшав. договорів 1920 — на захист суверенності Галиц. республіки. 15 березня 1923 диктатор і його уряд проголосили протест проти рішення Ради послів держав Антанти від 14 березня 1923 про інкорпорацію Сх. Галичини до складу Польщі й саморозпустилися.

Завантажити статтю