Диктатор ЗУНР західної області УНР

Визначення і загальна характеристика

ДИКТА́ТОР ЗУНР ЗА́ХІДНОЇ О́БЛАСТІ УНР — титул Є. Петрушевича. На­даний йому 9 вересня 1919 парламент. керівництвом — президією Виділу Укр. нац. ради і Держ. секр. ЗУНР–ЗОУНР, що тимчас. пере­бували у м. Бучач (нині Терноп. обл.). Оскільки військ.-політ. ситуація була критичною для ЗУНР, більшість тер. якої окупувало польс. військо та 80-тис. армія Ю. Гал­лера, що змусили УГА від­ступити до Дністра, галиц. провід вирішив пере­дати повноту цивіл. і військ. влади президенту Укр. нац. ради Є. Петрушевичу, якого іменовано диктатором. Для викона­н­ня нових функцій він при­значив Раду вповноважених диктатора і Військ. канцелярію. Раду вповноважених склали: С. Голубович (від­повід­ав за внутр. справи), С. Витвицький (закордон­ні справи), генерал В. Курманович (військ. справи), І. Мирон (шляхи і транс­порт), О. Назарук (преса). Диктатором Військ. канцелярії при­значений К. Долежаль, Нач. вождем УГА — генерал О. Греків. Після окупації Сх. Галичини польс. військом і від­ступу УГА за Збруч 16–17 липня 1919 Є. Петрушевич і Рада вповноважених пере­їхали до м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.), у листопаді 1919 — до Відня, де проводили активну зовн.-політ. діяльність на захист прав сх.-галиц. насел. і держ.-політ. самови­значе­н­ня, а після Варшав. договорів 1920 — на захист суверен­ності Галиц. республіки. 15 березня 1923 диктатор і його уряд проголосили протест проти ріше­н­ня Ради послів держав Антанти від 14 березня 1923 про інкорпорацію Сх. Галичини до складу Польщі й саморозпустилися.

М. Р. Литвин

Завантажити статтю