Крюків
КРЮ́КІВ — одна з двох місцевостей (на сході — менша за розмірами Раківка) на правому березі Дніпра в складі Крюківського району міста Кременчук, колишнє історичне місто. Ін. назви — Куруків, Круків. 26 жовтня (5 листопада) 1625 тут в урочищі Ведмежі Лози побл. Курукового озера (нині не існує) під час козац. повстання під проводом М. Жмайла була укладена угода між польс. корон. гетьманом С. Конєцпольським і гетьманом М. Дорошенком. Згідно з нею козац. реєстр був збільшений до 6 тис. осіб (створ. Білоцерків., Канів., Корсун., Переяслав., Черкас. і Чигирин. полки). Підписанню угоди передувала переможна Куруків. битва козаків з польс. військом (встановлено пам’ят. знак). Імовірно, за золотоордин. часів тут існувало укріплене поселення, залишки якого запорожці використали під час цієї битви. За нар. переказами, назва правобереж. частини сучас. Кременчука, а колись окремого поселення, пов’язана з «куруканням» журавлів на Куруковому озері.
На зламі 19–20 ст. польс. дослідник О. Яблоновський висунув гіпотезу про тюрк. етимологію слова «куруків», виводячи його від послов’яненого словосполучення «курук-ова» — «Курукова твердиня», «укріплення на р. Курук». У писем. джерелах К. 1659 згадується як місце татар. стоянки, 1696 — планованої козац. ради. К. остаточно усталилося як село 1740. У 1745 налічувалося 162 двори, мешкало 486 осіб, 1752 (у цьому році вперше згадується як містечко) — відповідно 198 і 594. Від 18 ст. містилися склади лісу, солі та ін.; тривалий час вважався «чумац. столицею». 1752–64 — шанець Пандур. полку Нової Сербії. Від 1764 — у складі Новорос. губ. У цей період оселилася значна кількість росіян-старообрядців. 1776–83 — повіт. центр Єлисаветгр. провінції Новорос. губ., від 1784 — містечко Катеринослав. намісництва. 1796 віднесений до Кременчуц. пов. Малорос. губ., 1798 — знову до Новорос. губ., 1802 — до Катеринослав. губ. Від 1803 — посад, підпорядк. Кременчуку. 1817 К. включено до Кременчука в складі Полтав. губ.1869 прокладено Харків.-Микол. залізницю (нині діє вантажно-пасажир. залізнична ст. Крюків-на-Дніпрі Полтав. дирекції Пд. залізниці). Відтоді ж почали працювати залізничні майстерні (від поч. 1870-х рр. — вагоноремонтні; нині Крюківський вагонобудівний завод). Від 1898 веде історію Кременчуц. кондитер. ф-ка (від 2000 — у складі корпорації «Рошен»), від 1904 — Кременчуцький лікеро-горілчаний завод. За переписом 1910 було 1142 двори, мешкало 5606 осіб. У цей час працювали також 2 парових млини, тартак. Від 19 ст. розробляють сірі та рожеві граніти Крюків. родовища. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1923 — райцентр Кременчуц. округи; від 1925 — смт. 1928 Крюків. р-н (сільс.) розформовано, смт К. приєднано до Кременчука. У тому ж році створ. Крюків. райраду Кременчуц. міськради. Під час нім.-фашист. окупації УРСР тут діяла окрема Крюків. міська управа. У К. народився етнограф, славіст О. Котляревський (1837–81). Його відвідували Т. Шевченко (1843), М. Горький (1900), С. Васильченко (разом з хор. капелою «Думка», 1920). У 1901 до К. переїхав з батьком А. Макаренко, який 1905–11 працював учителем у Крюків. залізнич. училищі (створ. мемор. музей, у фондах якого — понад 1200 експонатів). У серед. 1920-х рр. тут працював у залізнич. майстернях і починав свою літ. діяльність В. Кузьмич.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
