Дисципліна

Визначення і загальна характеристика

ДИСЦИПЛІ́НА (від лат. disciplina — вче­н­ня, вихова­н­ня, порядок) — точне, своєчасне і неухильне дотрима­н­ня встановлених правовими та соціальними нормами правил поведінки у житті. Д. є необхід. умовою нормал. функціонува­н­ня будь-якого су­спільства. Роз­різняють зовн. і внутр. (самодисципліна) Д. Якщо зовн. Д. можуть ви­значати покірливість, примус, бажа­н­ня отримати винагороду, то внутр. перед­бачає глибоке засвоє­н­ня (інтеріоризацію) морал. норм, що регулюють поведінку людини. Внутр. Д. під­тримується без зовн. впливів і ґрунтується на усві­домлен­ні індиві­дом необхідності дотрима­н­ня морал. норм. При недотриман­ні внутр. Д. особистість від­чуває вину, докори сумлі­н­ня. Поруше­н­ня труд. Д. (дисциплінар. про­ступок) може бути покаране накладе­н­ням дисциплінар. стягне­н­ня у ви­гляді догани чи звільне­н­ня. Існують заг.-обовʼязк. і спец. Д. — обовʼязк. для певної групи людей (військ., держ., шкіл., фінанс., труд., екол. тощо).

К. О. Журба

Дисципліна військова (Д. в.) — дотрима­н­ня всіма військовослужбовцями порядку та правил, встановлених законодавством і військовими статутами. Д. в. є важливою умовою боє­здатності ЗС. Заг. принципи Д. в. у ЗС України закріплені в Кон­ституції, Законах «Про оборону України» (1991), «Про Збройні Сили України» (1991), «Про загальний військовий обовʼязок і військову службу» (1992), військовій присязі та ін. правових актах. Конкретні вимоги Д. в. зафіксов. у Дисциплінар. й ін. статутах ЗС України. Вони стосуються усіх категорій військовослужбовців, залучених на збори військовозобовʼязаних, а також прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів і адміралів, які пере­бувають у запасі (від­ставці), під час носі­н­ня ними військ. форми одягу. Д. в. зобовʼязує кожного військовослужбовця дотримуватися Кон­ституції та законів України, неухильно виконувати вимоги військ. присяги, статутів, накази командирів; стійко пере­носити труднощі військ. служби, не шкодувати свого життя під час викона­н­ня військ. обовʼязку; бути пильним і суворо зберігати військ. та держ. таємницю; дотримуватися ви­значених військ. статутами правил взаємовід­носин між військовослужбовцями; виявляти повагу до командирів (нач.) і один до одного, дотримуватися правил військ. ввічливості; утримуватися самому та утримувати ін. від негід. вчинків. Д. в. у ЗС України забезпечують шляхом вихова­н­ня високого морал. і бо­йового духу військовослужбовців на істор. традиціях народу України, сві­домого ставле­н­ня до викона­н­ня військ. обовʼязку; під­трима­н­ня у військ. частинах (під­роз­ділах) статут. порядку; по­єд­на­н­ня повсякден. вимогливості командирів (нач.) до під­леглих із поважа­н­ням їхніх прав та гідності, піклува­н­ням про них, правил. за­стосува­н­ням засобів пере­кона­н­ня, примусу й громад. впливу колективу; зразкового викона­н­ня командирами (нач.) військ. обовʼязку перед народом України; особистої від­повід­альності кожного військовослужбовця за викона­н­ня своїх обовʼязків і вимог військ. статутів. Важливими засобами вихова­н­ня військовослужбовців і зміцне­н­ня Д. в. є за­охоче­н­ня за сумлін­не та ретел. ставле­н­ня до військ. служби й успіхи у бо­йовому на­вчан­ні та дисциплінарні стягне­н­ня за поруше­н­ня вимог законів, присяги і статутів. За стан Д. в. у військ. частині (під­роз­ділі) від­повід­ає її командир. Військ. статути вимагають від кожного військовослужбовця сприяти командирові у забезпечен­ні порядку й Д. в.

Є. Я. Кравець

Дисципліна державна (Д. д.) — точне і неухильне дотрима­н­ня всіма органами державної влади і місцевого самоврядува­н­ня, під­приємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне викона­н­ня державних зав­дань і зобовʼязань. Д. д., регламентована законами, підзакон. та ін. правовими актами органів держ. влади, спрямована на забезпече­н­ня чіткої роботи та узгодженості всіх складових держ. механізму. За поруше­н­ня Д. д. законодавство перед­бачає дисциплінарну, адм., матеріал., а у деяких випадках і кримінал. від­повід­альність. Порядок за­стосува­н­ня заходів юрид. від­повід­альності врегульов. чин­ним законодавством. Один із найголовніших елементів Д. д. — викона­вча дисципліна, що ґрунтується на принципах держ. служби (персон. від­повід­альності за викона­н­ня служб. обовʼязків і дисципліни; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, від­даності справі) та обовʼязків держ. службовців щодо забезпече­н­ня ефектив. роботи й викона­н­ня зав­дань і рішень держ. органів чи посад. осіб, роз­поряджень і вказівок кер-ва, під­вище­н­ня профес. кваліфікації та ін. Викона­вча дисципліна повʼязана з від­повід­ал. ставле­н­ням працівників апарату до викона­н­ня уряд. доручень, продуманою кадровою політикою, належним контролем у цій галузі. Д. д. перед­бачає персон. від­повід­альність за доручену справу. За поруше­н­ня Д. д. держ. службовець може бути притягнутий до диспиплінар. від­повід­альності згідно зі ст. 40 і 147 Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону «Про державну службу».

Літ.: Бельский К. С. Персональная ответствен­ность и дисциплина в государствен­ном управлении // Сов. государство и право. 1984. № 3; Цветков В. В., Щербак А. И. Дисциплина и ответствен­ность в ап­парате государствен­ного управле­н­ня. К., 1985; Козохин Б. И. и др. Государствен­ная дисциплина и ответствен­ность. Ленин­град, 1990.

О. Ф. Андрійко

Дисципліна трудова (Д. т.) — чітке дотрима­н­ня встановленого порядку на виробництві, під­приємствах, в установах та організаціях. Д. т. перед­бачає своєчас. прихід на роботу, дотрима­н­ня встановленої тривалості робочого дня, рац. викори­ста­н­ня робочого часу для продуктив. праці, чітке викона­н­ня роз­поряджень адміністрації. Вона є необхід. умовою нормал. функціонува­н­ня вироб. процесу. Д. т. роз­глядають як один із осн. принципів труд. права, фактичну поведінку (рівень дотрима­н­ня усіма працюючими на виробництві дисципліни праці). Як ін­ститут труд. права Д. т. — сукупність правових норм, що регулюють внутр. труд. роз­порядок, встановлюють труд. обовʼязки працівників і власника або уповноваженого ним органу, ви­значають заходи за­охоче­н­ня за успіхи у праці. Норми, що перед­бачають дисциплінарну від­повід­альність працівника за невикона­н­ня труд. обовʼязків, утворюють окремий правовий ін­ститут у труд. праві. Під методами забезпече­н­ня Д. т. ро­зуміють перед­бачені законодавством способи стимулюва­н­ня викона­н­ня сторонами труд. договору своїх обовʼязків. В умовах ринк. від­носин, окрім традиц. (за­охоче­н­ня та примус), особл. значе­н­ня набувають екон. та організац. методи забезпече­н­ня дисципліни праці. Суть екон. методів полягає у всебіч. активізації працівників за допомогою від­новле­н­ня почу­т­тя господаря, власника. Для організац. методів упр. дисципліною праці в Україні характерний наук. під­хід до організації виробництва загалом. Однією із засад роз­витку виробництва є цілеспрямоване вдосконале­н­ня його організації. Автори наук. теорій упр. Ф. Тейлор, Г. Фа­йоль, Е. Маслоу, Т. Бернс та ін. вважали менеджмент наукою про керівництво (упр.) людьми — окремими працівниками, робочою групою, труд. колективом. За змістом дисципліна праці складається з правової регламентації прав і обовʼязків учасників труд. процесу та стимулюва­н­ня сумлін. праці. Якщо в УРСР правове регулюва­н­ня Д. т. здійснювалось шляхом посиле­н­ня дисциплінар. від­повід­альності за труд. правопоруше­н­ня, то на етапі пере­ходу до ринк. економіки в Україні акцент зроблено на більш чітке регламентува­н­ня взаєм. прав та обовʼязків сторін труд. правовід­носин і належне стимулюва­н­ня високої якості праці. Над­звичайно важливе місце у забезпечен­ні Д. т. належить оцінці праці. За результатами позитив. оцінки до працівника можуть бути за­стосовані за­охоче­н­ня, які поділяють на морал., матеріал., індивідуал. і колективні. Морал. за­охоче­н­ня — закріплені нормами труд. права засоби морал. стимулюва­н­ня працівників і труд. колективів за досягне­н­ня високих результатів праці, не повʼязані з виплатою грошей, на­да­н­ням послуг, продукції, подарунків. Згідно зі ст. 143 Кодексу законів про працю, до працівників під­приємств, установ, організацій можуть за­стосовуватися будь-які за­охоче­н­ня, перед­бачені у затв. труд. колективами правилах внутр. труд. роз­порядку (таким чином пита­н­ня за­охоче­н­ня від­несені до сфери локал. правового регулюва­н­ня).

У рад. часи про­блемі Д. т. приділялося значно більше уваги. Так, за Й. Сталіна весь труд. процес базувався на принципах жорсткої регламентації та виконан­ні роз­поряджень, навіть не­значне від­хиле­н­ня від яких могло при­звести не тільки до втрати робочого місця, а й по­збавле­н­ня волі. За часів хрущов. «від­лиги» та брежнєв. «за­стою» гострота про­блеми забезпече­н­ня Д. т. трохи зменшилася, але організація труд. процесу все ж залишалася чітко регламентованою. Спроби Ю. Андропова посилити Д. т. звелися насамперед до забезпече­н­ня формал. присутності робітника на робочому місці, при цьому пита­н­ня ефективності та продуктивності праці залишилися поза увагою вищого кер-ва. Нині пита­н­ня Д. т. повин­не бути у компетенції кер. під­приємств і ві­домств, особливо враховуючи гнучкість зайнятості та зро­ста­н­ня попиту на творчі колективи, для яких дотрима­н­ня Д. т. полягає у ефектив. і вчас. виконан­ні по­ставлених перед ними зав­дань.

Літ.: Пашков А. С. Советское трудовое право. Ленин­град, 1966; Пятаков А. В. Укрепление трудовой дисциплины (правовые во­просы). Москва, 1979; Законодавство України про працю: Навч. посіб. К., 1998; Трудове право України: Навч. посіб. К., 2003.

В. В. Близнюк

Дисципліна фінансова (Д. ф.) — дотрима­н­ня субʼєктами господарюва­н­ня встановлених зобовʼязань, що ґрунтуються на торговельних, бюджетних, кредитних, страхових та інших операціях грошового характеру. Серед осн. платежів, які сплачують субʼєкти господарюва­н­ня, — за по­ставлену (від­вантажену) продукцію, виконані роботи, на­дані послуги; податки до бюджетів і від­рахува­н­ня до позабюджет. фондів; страхові платежі; погаше­н­ня банків. кредитів; виплата заробіт. плати. Підпр-во є плато­спроможним, якщо сума його поточ. активів (грош. коштів, вироб. запасів, дебітор. заборгованості) більша або дорівнює зовн. поточ. зобовʼяза­н­ням (заборгованості). Про неплато­спроможність під­приємства свідчать від­сутність грошей на роз­рахунк. рахунках, наявність непогашеної у строк заборгованості, поруше­н­ня строків виплати заробіт. плати тощо. Кризова ситуація в економіці України 1990-х рр. знач. мірою спричинена неплатежами, повʼязаними з поруше­н­ням Д. ф. (не оплачувалися отримані споживачами товари та послуги, мали місце значні затримки з виплатою заробіт. плати). Поруше­н­ня Д. ф. призводять до погірше­н­ня фінанс. стану під­приємств і стримують подола­н­ня збитковості в економіці. В умовах ринк. економіки Д. ф. забезпечують правові норми, що перед­бачають від­повід­ні санкції за її поруше­н­ня (до банкрутства неплато­спромож. платника включно). За несвоєчасне здійсне­н­ня оплати з роз­рахунк. документів із порушників платіж. дисципліни стягують пеню, за про­строчені банків. позики — штрафи або під­вищений від­соток. Для зміцне­н­ня Д. ф. на під­приємствах встановлюють контроль за станом роз­рахунків із покупцями, спів­від­ноше­н­ням дебітор. і кредитор. заборгованостей, оскільки значне пере­вище­н­ня дебітор. заборгованості над кредитор. створює за­грозу їхній фінанс. стійкості. Для під­трима­н­ня Д. ф. важливо оцінити ймовірність виникне­н­ня та роз­мір без­надій. боргів, що дає можливість виявити недоліки в організації та здійснен­ні роз­рахунків і роз­робити заходи щодо їх усуне­н­ня.

Літ.: Славʼюк Р. А. Фінанси під­приємств: Навч. посіб. 2002; Філімоненков О. С. Фінанси під­приємств: Навч. посіб. 2002 (обидва — Київ).

Л. М. Шаблиста

Дисципліна шкільна (Д. ш.) — особливий вид дисципліни, що здійснюється у процесі на­вчальної й виховної роботи в школі. Д. ш., зумовлена вимогами сусп. дисципліни праці та віком дітей, спрямована на вихова­н­ня й закріпле­н­ня необхід. морал. якостей громадянина. Методи й при­йоми вихова­н­ня дисциплінованості: при­вча­н­ня, вправле­н­ня в поведінці, пере­кона­н­ня і в необхід. випадках — примус. Своєрідність Д. ш. ви­значена цілями й зав­да­н­нями вихова­н­ня під­ростаючих поколінь, віковими особливостями учнів. Їй властиве ви­зна­н­ня авторитету вчителів та батьків, родини, сві­доме дотрима­н­ня правил і норм шкіл. життя, єд­ність високої вимогливості й поваги гідності учня (осн. норми Д. ш. сформульовані у Правилах для учнів). Сві­дома дисципліна учнів — обовʼязк. умова і засіб успіш. навч.-вихов. роботи школи. Водночас вона є результатом всієї системи вихов. впливів на учня й колектив у навч.-вихов. процесі з боку пед. колективу, режиму школи, взаємовід­носин у ній учнів, учителів, дорослих, естетики приміщень та ін. Д. ш. учня успішно формується лише в умовах чіткої організації режиму його життя й праці, що можливо досягнути повсякден. й узгодженою вимогливістю педагогів і батьків. З першого дня пере­бува­н­ня в школі учень повинен знати вимоги й норми поведінки.

Вихова­н­ня дисциплінованості як однієї з морал. рис особистості включає: усві­домле­н­ня учнями норм і правил Д. ш.; вихова­н­ня навичок і звичок дисциплінов. поведінки; організацію їхньої щоден. практич. дисциплінов. поведінки (чіткий режим і педагогічно грамотна організація навч., праці, до­зві­л­ля); формува­н­ня вольових рис. Вихова­н­ня сві­домої Д. ш. здійснюють за допомогою методів вихова­н­ня: пер­спективи, пере­кона­н­ня, позитив. прикладу, вправи, доруче­н­ня, вимоги, покара­н­ня, за­охоче­н­ня тощо.

С. У. Гончаренко

Завантажити статтю