Гудима Андрій Дмитрович

ГУДИ́МА Андрій Дмитрович (19. 07. 1937, с. Слобода-Носковецька, нині Жмерин. р-ну Вінн. обл.) — письмен­ник, ботанік, еколог. Канд. с.-г. н. (1972). Член НСПУ (1977). Обл. літ. премія ім. М. Трублаїні (1968). Закін. Білоцерків. с.-г. ін­ститут (Київ. обл., 1964), де й працює від 1969 (нині аграр. університет): 1978–86 — завідувач кафедри ботаніки і фізіології рослин, від 1986 — доцент Автор наук.-метод. посібників з фізіології та анатомії рослин. Друкується від 1960. Ви­значал. риса творчості Г. — оригінал., високохудожнє роз­кри­т­тя укр. нац. характеру. Провід­ні теми творчості — краса рідної землі, роз­думи про Батьківщину та істор. минуле, сенс люд. життя, працю і обовʼязок перед су­спільством. Автор зб. пейзаж., інтим. та громадян. лірики: «Брость» (1969), «Жниво» (1976), «Жайворонкова пора» (1977), «Позиція серця» (1984), «Родиземля» (1987), «Облич­чя любові» (1995). Кн. поем «Дзвони над Россю» (1988) — про істор. минуле Білоцерківщини (зокрема пов­ста­н­ня під керівництвом К. Косинського, ви­ступ декабристів Черніг. полку). Темат. основа романів у віршах «Устим Кармалюк» (1992; Всеукр. літ. премія ім. М. Коцюбинського, 1994), «Северин Наливайко» (1995), «Клекотіли орли» (1998) та «Сповідь Мазепи» (2003) — героїчна боротьба українського народу за волю і незалежність. Серед проз. творів — «Чуже весі­л­ля» (1985), «Поклонитися любові» (1991), «Солодкі плоди гіркого кореня» (2003). Романи «Кара без вини» (1993; Літ.-мист. премія ім. І. Нечуя-Левицького, 1995) і «Лихо не спить» (2000) — про голодомори в Україні 1932–33 та 1946–47 — склали дилогію «Під знаком біди» (2002). Повісті «Чорне сонце» (1993), «Хресна дорога» (1997; 2000) — про трагедію 2-ї світової війни та нелегке сьогоде­н­ня. Усі за­знач. твори Г. опубл. у Києві. Також у доробку письмен­ника ескізи до літ. порт­рета В. Міняйла «Від ясних зір до квіту папороті», зб. публіцист. роз­думів про екологію довкі­л­ля і люд. душі «Торкнутись ро­зумом до істин» (Біла Церква, 2004).

Завантажити статтю