ГУЛАГ

Визначення і загальна характеристика

ГУЛА́Г (Головне управлі­н­ня таборів; рос. — Главное управление лагерей) — єдина табірна система СРСР. Повна назва — Головне управлі­н­ня виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР. Створене по­становою ЦВК і Раднаркому СРСР від 10 липня 1934. На той час управлінський апарат ГУЛАГу нараховував понад 300 осіб. Його начальником при­значено М. Бермана, який до того очолював структуру, що пере­дувала ГУЛАГу, — Головне управлі­н­ня виправно-трудових таборів ОГПУ, реорганізоване у звʼязку із утворе­н­ням НКВС СРСР. 27 жовтня 1934 новою спільною по­становою ЦВК і Раднаркому СРСР до складу ГУЛАГу пере­дано виправно-трудові установи Наркомату юстиції — будинки увʼязне­н­ня, ізолятори, виправно-трудові колонії, бюро примусових робіт. ГУЛАГ виконував такі важливі для режиму зав­да­н­ня, як ізоляція ненадійних елементів і їх викори­ста­н­ня у якості дешевої робочої сили; пере­міще­н­ня, у разі потреби, цієї сили з місця на місце, від­кри­т­тя нових табірних комплексів; періодична ліквідація певних категорій вʼязнів. На­прикінці 30-х — на поч. 40-х рр. у структурі ГУЛАГу створено низку спеціалізованих головних управлінь — «Даль­строй», «Гидро­строй» та ін. Шляхом створе­н­ня «шарашок» — закритих науково-дослідних установ, у яких працювали увʼязнені вчені, кон­структори й інженери, зокрема і С. Корольов, тут було зосереджено пере­важну більшість науково-дослідницьких робіт, що проводилися для військових потреб. Завдяки нещадній екс­плуатації увʼязнених ГУЛАГу, серед яких значний від­соток становили українці, збудовано Дніпрогес, Біломорсько-Балтійський канал, м. Комсомольськ-на-Амурі тощо. Табірні комплекси ГУЛАГу (на серед. 40-х рр. — декілька сотень), під­порядковані без­посередньо Москві, були роз­ки­дані по всій території СРСР.

Після смерті Сталіна 28 березня 1953 ГУЛАГ пере­дано у ві­да­н­ня Міністерства юстиції СРСР, 28 січня 1954 — МВС СРСР, у складі якого 25 жовтня 1956 створено Головне управлі­н­ня виправно-трудових колоній (від 27 березня 1959 — Головне управлі­н­ня місць увʼязне­н­ня), роз­формоване 1 травня 1960.

Див. також Біломоро-Балтійський табір.

Літ.: Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ // Со­брание сочинений А. И. Солженицына. Т. 5–7. Париж, 1980; Росси Ж. Справочник по ГУЛАГу: В 2-х ч. Лондон, 1987, Москва, 1991; R. Stettner. «Archipelag GULag»: Stalins Zwangslager — Terrorinstrument und Wirtschaftsgigant. Entstehung, Organisation und Funktion des sowjetischen Lagersystems 1928–1956. Paderborn; München; Wien; Zürich, 1996; Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997; Гулаг. Кол­лекция картин. Художник Николай Гетман, бывший узник Гулага: серия картин, посвящен­ная советской пенитенциарной системе. Вашингтон, 2001; Еп­плбом Е. Історія ГУЛАГу / Пер. з англ. К., 2006; Пилявець Ю., Пилявець Р. Виправно-трудові табори та колонії на території УРСР в умовах голоду 1946-1947 рр. // Український історичний журнал. 2013. № 6; Кісь О. Українки в ГУЛАГу: вижити, значить пере­могти. Львів, 2017; Данильчук В., Михальчук Р. Нормативно-правові основи функціонува­н­ня системи від­бува­н­ня покарань у виправно-трудових таборах ГУЛАГУ // Intermarum: history, policy, culture. 2022. № 10.

Ю. І. Шаповал

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю