ГУ́ЛИЙ-ГУЛЕ́НКО Андрій (жовтень 1886, м. Новоархангельськ Херсон. губ., нині Кіровогр. обл. — після 1926) — отаман. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Закін. Новоолександрів. ін­ститут с. господарства та лісоводства (1911). Член УПСР. Під час 1-ї світової війни — капітан рос. армії. 1917 внаслідок важкого поране­н­ня демобілізов. і направлений у Бес­сарабію на лісові та гідротех. роботи, де взяв участь в українізації тилових частин рос. армії Румун. фронту. Від вересня 1917 — нач. госп. від­ділу Упр. тех. військ УЦР. Учасник оборони Києва від рос. військ М. Мурав­йова. Навесні 1918 — командир Одес. інж. полку 3-го корпусу. Брав участь в антигеть­ман. русі, працював на Кубані в укр. під­піл. структурах. На­прикінці 1918 у м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ) сформував декілька укр. військ. частин. У січні–грудні 1919 воював проти білогвардійців та Н. Махна на Пд. України. Йому під­порядковувались 1-й і 2-й Олександрій. полки, низка пов­стан. загонів і полк гайдамаків Холодного Яру. У лютому 1920 при­знач. командиром 1-ї Запороз. дивізії, на чолі якої взяв участь у 1-му Зимовому поході. 21 листопада 1920 про­рвав фронт і в тилу більшов. армії зʼ­єд­нався з козаками Гризла, Цвітковського, Дерещука та прийняв заг. командува­н­ня пов­станцями (3 тис. багнетів, 600 шабель). У грудні 1920 важко поранений у бою побл. м. Христинівка (нині Черкас. обл.). Від січня 1921 — в Румунії та Польщі, де створив з частин Армії УНР Бес­сараб. групу, яка взяла участь у 2-му Зимовому поході. 1922 працював при місії УНР у Бухаресті. Двічі нелегально від­відав Україну. 19 липня 1922 заарешт. в Одесі, 27 травня 1925 засудж. до 10-ти р. увʼязне­н­ня. Подальша доля неві­дома.