Гулий-Гуленко Андрій

ГУ́ЛИЙ-ГУЛЕ́НКО Андрій (жовтень 1886, м. Новоархангельськ Херсон. губ., нині Кіровогр. обл. — після 1926) — отаман. Генерал-хорунжий Армії УНР (1920). Закін. Новоолександрів. інститут с. господарства та лісоводства (1911). Член УПСР. Під час 1-ї світової війни — капітан рос. армії. 1917 внаслідок важкого поранення демобілізов. і направлений у Бессарабію на лісові та гідротех. роботи, де взяв участь в українізації тилових частин рос. армії Румун. фронту. Від вересня 1917 — нач. госп. відділу Упр. тех. військ УЦР. Учасник оборони Києва від рос. військ М. Муравйова. Навесні 1918 — командир Одес. інж. полку 3-го корпусу. Брав участь в антигетьман. русі, працював на Кубані в укр. підпіл. структурах. Наприкінці 1918 у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ) сформував декілька укр. військ. частин. У січні–грудні 1919 воював проти білогвардійців та Н. Махна на Пд. України. Йому підпорядковувались 1-й і 2-й Олександрій. полки, низка повстан. загонів і полк гайдамаків Холодного Яру. У лютому 1920 признач. командиром 1-ї Запороз. дивізії, на чолі якої взяв участь у 1-му Зимовому поході. 21 листопада 1920 прорвав фронт і в тилу більшов. армії з’єднався з козаками Гризла, Цвітковського, Дерещука та прийняв заг. командування повстанцями (3 тис. багнетів, 600 шабель). У грудні 1920 важко поранений у бою побл. м. Христинівка (нині Черкас. обл.). Від січня 1921 — в Румунії та Польщі, де створив з частин Армії УНР Бессараб. групу, яка взяла участь у 2-му Зимовому поході. 1922 працював при місії УНР у Бухаресті. Двічі нелегально відвідав Україну. 19 липня 1922 заарешт. в Одесі, 27 травня 1925 засудж. до 10-ти р. ув’язнення. Подальша доля невідома.

Завантажити статтю