Гуль Роман Борисович
Визначення і загальна характеристика
ГУЛЬ Роман Борисович (08(20). 01. 1896, Київ — 30. 06. 1986, Нью-Йорк) — письменник, літературний критик. Нащадок зросійщених шведів, батько був заможним поміщиком. 1914 Г. вступив на юрид. факультет Моск. університету, 1916 мобілізов. у діючу армію, весною 1917 закін. офіцерську школу. Воював на Пд.-Зх. фронті. Після більшов. перевороту виїхав на Дон, де приєднався до Добровол. армії. У складі ударного полку генерала Л. Корнілова взяв участь у знаменитому рейді на Дону й Кубані. Після тяжкого поранення повернувся у Київ, мобілізов. до війська гетьмана П. Скоропадського. У листопаді 1918 ув’язн. урядом Директорії, а наприкінці грудня депортов. до Німеччини, де перебував у таборі для переміщ. осіб. Від 1920 мешкав у Берліні, співпрацював із рос. емігрант. журналами, прилучився до «зміновіхівців», але скоро відійшов від них. Літ. славу Г. приніс роман «Ледяной поход» (Берлин, 1921), що звучав як протест проти громадян. війни і братовбивства. Власний досвід і розповіді ін. емігрантів склали основу книг «Жизнь на фуксах» (Москва; Петроград, 1923), «В рассеянии сущие» (Берлин, 1923) та «Белые по Черному» (Москва, 1928). Відомому революціонеру і провокатору Азефу присвяч. роман «Генерал БО» (нова редакція — «Азеф», Берлин, 1929), центр. фігури роману «Скиф» (Берлин, 1931) — М. Бакунін і Микола І. Написав також низку біогр. книг про червоних воєначальників (М. Тухачевського, К. Ворошилова) і чекістів. 1933 арешт. нацистами, бл. місяця утримувався в концтаборі (описав у кн. «Ораниенбург: Что я видел в гитлеровском концентрационном лагере», Париж, 1937), після звільнення виїхав до Парижа. 1936–37 працював кіносценаристом у Лондоні. Під час війни жив на Пд. Франції, працював на заводі, на молоч. фермі. 1945 завершив белитризов. автобіографію «Конь рыжий» (вид. — Нью-Йорк, 1952), у Парижі створив демократ. групу «Рос. нар. движение», видавав г. «Народная правда». 1950 переїхав до Нью-Йорка. У повоєнний час писав переважно мемуари («Я унес Россию: Апология эмиграции», т. 1–2, Нью-Йорк, 1981) та літ.-критичні статті (зокрема про творчість Б. Пастернака, А. Ахматової, О. Солженіцина), більшість яких зібрані в кн. «Одвуконь: Советская эмигрантская литература» (1973) та «Одвуконь 2» (1982; обидві — Нью-Йорк).