Гумореска

ГУМОРЕ́СКА — невеликий прозовий або віршований твір жартівливого змісту, що змальовує смішну пригоду чи рису в характері людини. Добродушний, лагідний сміх у Г. нерідко по­єд­нується з елементами викривальної сатири. У зх.-європ. літературі Г. роз­винулася з жанрів фабльо, шванк, фацеція, фрашка і досягла роз­квіту у 19–20 ст. в творчості П. Беранже, Дж. К. Джерома, О. Генрі, М. Твена, М. Лєскова, А. Чехова, М. Зощенка. В укр. літературі Г. виникла в 19 ст., успадкувавши образи, мотиви, манеру викладу з нар. анекдотів, оповід­ок, а також з вертеп. драми, інтермедій, творчості мандрівних дяків. Початок цьому жанру у прозі поклав Г. Квітка-Основʼяненко, роз­робивши 2 типи Г.: як по­єд­на­н­ня нар. анекдоту й етногр. нарису («Салдацький патрет») і як комічна імітація фольклор. жанру («Пархімове сні­да­н­ня»). Обидва різновиди роз­вивалися й далі в укр. дожовтневій і рад. літ-рах. Яскраві зразки викори­ста­н­ня нар. анекдотів, бувальщин подали в своїх творах Ю. Федькович (проза) і. С. Ру­данський (сатир.-гуморист. віршов. спів­омовки). Етногр.-побутові Г. писали О. Стороженко, П. Куліш, Ганна Барвінок, С. Воробкевич. Значний внесок у роз­виток жанру Г. зробили Панас Мирний, І. Франко, О. Маковей, Лесь Мартович, С. Васильченко, В. Самійленко. Побутово-етногр. різновид Г. роз­вивали на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. письмен­ники заг.-демократ. орієнтації М. Кузьменко, М. Левицький, Т. Сулима, О. Шпитко, Г. Коваленко. Новими змістом і сусп. функціями збагатилася Г. в укр. рад. літ-рі. Висміюва­н­ня залишків старого побуту, приватно­власниц. психології, реліг. пере­житків, міщан. моралі, бюрократизму становить зміст кращих Г. 20–30-х рр. Найвидатніший майстер цього жанру — Остап Вишня. Він роз­робляв різні форми Г. з іронічно-пародій. манерою оповіді. До цієї стильової течії належать твори Василя Чечвянського, Юхима Вухналя, П. Капельгородського, Юхима Ґудзя, О. Чмельова. Гостросюжетну Г., близьку до новели, роз­вивали О. Слісаренко, Л. Чернов, М. Бондаренко, М. Йогансен, П. Панч, Кость Котко. У 40–60-х рр. поряд з прозовими гуморесками Остапа Вишні, Є. Кравченка, О. Ковіньки, М. Білкуна, В. Без­орудька поширювалися віршовані види жанру. Здобули популярність гуморески С. Олійника, В. Лагоди, П. Глазового, В. Івановича, Д. Білоуса, С. Воскрекасенка. У 70–80-х рр. про­блематику і стиль Г. значно по­глибили О. Чорногуз, Є. Дудар, Ю. Івакін, А. Крижанівський, І. Сочивець, П. Добрянський.

Завантажити статтю