ГУРЕ́ЇВ Олексій Іванович (12. 10. 1913, Криворіз. рудник «Інгулець», нині м. Інгулець, під­порядк. міськраді м. Кривий Ріг, Дні­проп. обл. — 05. 03. 1999, Київ) — письмен­ник. Член НСПУ (1943). Закін. Київ. пед. ін­ститут (1940). Працював учителем, під час 2-ї світової війни — на укр. радіо­станції ім. Т. Шевченка (м. Саратов, РФ); згодом — зав. ред. класич. літ-ри Держ. видавництва худож. літ-ри, заст. відп. ред. ж. «Дні­про» (50-і рр.), відп. ред. г. «Друг читача» (60-і рр.). Автор поет. зб. «Ентузіасти шахти» (1932); повістей «На околиці» (1934), «На бо­йових дорогах» (1944; усі — Харків), «Осокорівські друзі» (1946), «Повість учителя» (1955), «Коли говорить серце» (1961), «Осін­ні квіти» (1966), «Рояль і скальпель» (1971), «За снігами білими» (1973), «Комен­дантська година» (1979), «Полумʼя над Дні­пром» (1987); романів «Наша молодість» (1949) та «Життя іде» (1954), обʼ­єд­наних 1957 у дилогію (пере­вид. — 1964; 1970; 1984), «Друзі не зраджують» (ч. 1, 1959; ч. 2, 1963; 1983), «Люди, з якими я живу» (1975); зб. оповідань «Через замети» (1961), «Творчість» (1968; усі — Київ). Тематика творів: життя трудівників, зокрема шахтарів Криворіж­жя; героїзм спів­вітчизників у боротьбі з нім. загарбниками; сутність людського існува­н­ня. Т. Шевченкові присвятив поему «Легенда про Кобзаря» (К., 1981), оповіда­н­ня «Остан­ній арешт» (про пере­бува­н­ня письмен­ника в Україні 1859), етюд «Діти з “Кобзарем”» (обидва — у зб. «Через замети») і нарис «Там, де лежить Кобзар» («Піонерія», 1961, № 5); ст. «Любов і ненависть (До Шевченкових роковин)» // «Колгоспник України», 1945, 10 берез. Деякі твори Г. пере­кладено рос., нім., фін., угор. та чес. мовами.