ГУ́ТНЕ СКЛО — вид декоративно-ужиткового мистецтва. Назва вказує на особливості технології та характер виготовле­н­ня виробів, що набули остаточ. ви­гляду біля скловар. печі, видувалися вільно чи за допомогою форм. Гутні техніки — сукупність специф. при­йомів та способів руч. обробле­н­ня скла у гарячому стані: видува­н­ня, кракле, ліпле­н­ня, мі­л­лєфіорі, накла­да­н­ня кольор. шарів, ниток, крихти, рифле­н­ня, фляндрува­н­ня тощо. Перші достовірні зразки виробів із гарячого скла зна­йдено під час роз­копок м. Ура в Месопотамії (25 ст. до н. е.). У серед. 1 ст. н. е. було вина­йдено склодувну трубку (до цього скловироби формували за допомогою «піщаного ядра»), Г. с. почали формувати і декорувати різноманіт. способами гутної техніки. Високого худож. рівня Г. с. досягло в Італії, Іспанії, Німеч­чині, Чехії. Під впливом нім. та чес. скляної продукції 16–17 cт., що надходила в Україну, зʼявилися поня­т­тя — «гута», «гутник», «гутне скло», «гутництво» (від нім. die Hutte — будівля, в якій знаходиться скловарна піч). Згодом ці назви закріпилися на укр. ґрунті. Традиційно «гутним» називають давнє укр. скло.

Укр. Г. с. сягає часів Київ. Русі. Археол. знахідки цього періоду свідчать про виготовле­н­ня зі скла прикрас (браслети, намиста, обручки), а також посуду (пляшки, келихи, склянки). Осн. формою виробництва худож. скла в Україні до серед. 19 ст. були різні за потужністю скловарні майстерні — гути (згадуються у документах від 16 ст.). Досить щільно роз­ташовувалися гути на Чернігівщині, Волині, Поділ­лі, Київщині. Від серед. 19 ст. Г. с., яке виготовлялося ку­стар. способом, по­ступово зникало, по­ступаючись якістю та рентабельністю виготовле­н­ня продукції склороб. заводів. Роз­квіт Г. с. в Україні припадає на кін. 17–18 cт. Гутна справа хоча і була певною мірою від­окремлена від суміж. видів худож. ремесел, виходячи зі специфіки процесу виготовле­н­ня, але існуючи у часи панува­н­ня стилю бароко, не могла не втілити його риси, зокрема у формотворен­ні, орнаментиці. М. Біляшівський, досліджуючи Г. с., від­значав, що вироби 18 ст. мають гарну лінію форми, справжню оздобу. Осн. асортимент гут — різноманіт. посуд для зберіга­н­ня напоїв: баклаги, барильця, дзбани, карафи, плесканки, сулії, штофи; для пиття: келихи, кубки, кухлі, чарки. Велику групу посуду складає фігурний, що за типологією форм найбільш декоративний. У цій групі виділяються пляшки-ведмедики, що були неодмін. атрибутом нар. весі­л­ля. Волин. гути славилися віртуоз. викона­н­ням ажур. кошиків. Посуд оздоблювався роз­писом емалевими та олій. фарбами, гравіюва­н­ням та різноманіт. наліпками. Колористичну гаму старого укр. скла створювали як освітлені, так і від­повід­но забарвлені маси, зокрема т. зв. кольори білої та зеленої води. На гутах також виготовляли вікон­не та дзеркал. скло, освітлюв. прилади, бісер. Напів­забуте мистецтво Г. с. від­родилося у повоєн. період і повʼязується насамперед із діяльністю митців Львівщини. Для успіш. роз­витку виробництва Г. с. багато зусиль доклали майстри-склодуви П. Семененко та М. Па­вловський. 1962 на Львів. екс­перим. керам.-скульптур. ф-ці від­крито гутний цех, що випускає декор. посуд і сувеніри з кольор. та сульфід. скла. Склоцех був по­стій. вироб.-твор. базою для художників скла з Рад. Союзу. Від 1989 проводяться Між­нар. симпозіуми з Г. с., у яких беруть участь провід­ні митці з багатьох країн світу. Традиції гутного промислу роз­виваються у сучас. укр. худож. склі. Серед майстрів-склодувів львів. школи — Б. Валько, О. Гера, Й. Гулянський, П. Думич, Я. Мацієвський, М. Тарнавський; художники А. Бокотей, Б. Галицький, В. Ґінзбурґ, О. Звір, Є. Мері, Ф. Черняк, Р. Шах. У виробництві й формуван­ні мист. якостей Г. с. важл. роль ві­діграли митці Київ. заводу худож. скла: І. Апол­лонов, А. Балабін, В. Геншке, С. Голембовська, І. Зарицький, Л. Митяєва, С. Сміян.