ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Гуцульська порода коней

ГУЦУ́ЛЬСЬКА ПОРО́ДА КО́НЕЙ – місцева гірська порода коней. Виведена українцями Сх. Карпат шляхом складного відтворювал. схрещування гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу – гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми сх. типу, зокрема арабської породи. На поч. 20 ст. для схрещування використовували чистокровних верхових коней – англо-араб., згодом – кабардинських. Перші письм. згадки про Г. п. к. датовані 1603. Існує думка про походження Г. п. к. від тарпанів, що пояснюється схожістю зовн. ознак, зокрема поширеністю зеброподібності, властивої абориген. породам. Осн. тип гуцул. коня – запряжно-в’ючний. Тварини цієї породи низькорослі, мають міцну конституцію, округлі форми тіла, широкий і довгий тулуб, середньої величини голову з широким лобом, прямим або ввігнутим профілем, великі дуже рухливі і виразні очі, товсту коротку шию, низьку довгу холку, круту лопатку, короткі широко поставлені кінцівки, передні – часто з коротким п’ястям і підставлені, задні – у переважної більшості іксоподібні. Середні проміри (висота в холці, коса довжина тулуба, обхват грудей і п’ястя) жеребців – 136–140–159–17,8 см, кобил – 132–137–155–16,7 см. Масть переважно гніда та ворона, іноді – руда, мишаста, булана, чала, ряба та ін. Часто мають темну смугу вздовж хребта, іноді – поперечні темні смуги в області передпліччя. Гуцул. коні швидко відновлюють вгодованість, вирізняються добрими відтворювал. якостями і довголіттям, добре пристосовані до гірських умов. Завдяки спокійному норову використовуються у туризмі. Нині господарства Закарп., Івано-Фр. та Чернів. обл. працюють над відновленням укр. популяції Г. п. к. Розводять її також на тер. Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії і Польщі.

Літ.: Шекерик-Доників П. Найліпший гірський кінь на світі // Календар гуцульський. Перемишль, 1935; Жадан І. І. Коні гуцульської породи та напрями племінної роботи з ними // Держ. племінна книга коней гуцул. породи. Т. 1. К.; Х., 1949; Стефурак Ю., Яцковський М., Мроз В., Сребро Б. Розведення та використання гуцульської породи коней: Міжнародний досвід. Чц., 2005.

Ю. П. Стефурак

Рекомендована література

  1. Шекерик-Доників П. Найліпший гірський кінь на світі // Календар гуцульський. Перемишль, 1935;Google Scholar
  2. Жадан І. І. Коні гуцульської породи та напрями племінної роботи з ними // Держ. племінна книга коней гуцул. породи. Т. 1. К.; Х., 1949;Google Scholar
  3. Стефурак Ю., Яцковський М., Мроз В., Сребро Б. Розведення та використання гуцульської породи коней: Міжнародний досвід. Чц., 2005.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Гуцульська порода коней / Ю. П. Стефурак // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-25029

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

6-й

Дата виходу друком тому:

2006

Дата останньої редакції статті:

2006

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Господарство

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

25029

Кількість переглядів цього року:

35

Схожі статті

Добувна промисловість
Господарство  | Том 8 | 2008
О. М. Фащевська
Комбікормова промисловість
Господарство  | Том 14 | 2014
Б. В. Єгоров
Коксохімічна промисловість
Господарство  | Том 13 | 2013
М. М. Толстой

Нагору