ҐаҐаузи
ҐАҐАУ́ЗИ — тюркомовний народ у північно-західному Причорномор’ї. Компактно заселяють Пд. Молдови (автономно-територ. утворення Ґаґауз Єрі зі столицею в м. Комрат, ін. назва — Ґаґаузія) та прилеглі р-ни України (Одес. і Запоріз. обл.); проживають також у РФ (Пн. Кавказ, Приазов’я), Казахстані, Болгарії, Румунії, Греції та Туреччині. Заг. кількість бл. 224 тис. осіб. До 6 ст. предки Ґ. мешкали в передгір’ях Алтаю; бл. 9 ст. з’явилися на сх. кордонах Київ. Русі; 1064 перейшли Дунай та мігрували на Балкани, де в 11–13 ст. завершилося формування ґаґауз. етносу. Наприкінці 11 ст. прийняли християн. віру від Візантії. Існує кілька поглядів на історію походження Ґ. Переважна більшість рад., європ. та сучас. вчених-тюркологів дотримуються погляду, що історія предків Ґ. — оґузів — нараховує понад 2 тис. р., і що саме вони відіграли визначал. роль у творенні ґаґауз. етносу. Антропол. дані Е. Петарда (Франція), О. Некрасової (Румунія), В. Дяченка (Україна) підтверджують цей погляд. У Туреччині Ґ. пов’язують з малоазій. турками-сельджуками, які у 13 ст. переселилися на Балкани й разом з тюрками Пн. Причорномор’я утворили Добруж. князівство (Оґуз. державу); в Греції та Болгарії Ґ. генетично пов’язують з потуреченими греками чи болгарами. Давня писемність зникла, нова ґаґаузька мова існує від 1957. Нащадки сучас. Ґ. в Україні — переселенці з Болгарії, які втекли до Бессарабії під час рос.-турец. воєн (кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст.). У 60-х рр. 18 ст. частина бессараб. Ґ. перемістилася в Приазов’я, де утвор. 3 невеликі колонії. На малозаселених землях Буджану займалися землеробством, тваринництвом, овочівництвом, виноградарством, розвивали виноробство.
За переписом 1989 в Україні проживало 31 967 Ґ., або 11,7 % усіх Ґ. колиш. СРСР (165 тис.), станом на 2001 — 31 923 особи. Переважна більшість мешкає в Одес. обл. (86,5 %), решта — в АР Крим (1,2 %), Микол. (2,7 %), Донец. (1,5 %), Луган. (0,8 %), Херсон. (0,7 %), Харків. (0,6 %) та ін. обл. Ґаґауз. мову вважають рідною 71,5 %. Серед Ґ. російською мовою вільно володіють 66,8 %, українською — 2,6 %. Із розпадом СРСР перед Ґ. постали можливості їхнього нац. відродження, розвитку традиц. форм господарювання і самобут. культури. 23 грудня 1994 парламент Респ. Молдова прийняв закон «Про особливий правовий статус Ґаґаузії (Ґаґауз Єрі)», а 2006 в м. Комрат відбувся Всесвіт. конгрес Ґ. Створ. Культур.-нац. товариство Ґ. Одещини. Від 1994 щотижня виходять теле- і радіопрограма «Ана Тарафы» («Рідний край»; автор і ведучий В. Бошков). У 1990-х рр. уперше в Україні видавництво «Маяк» (Одеса) почало друкувати книги ґаґауз. мовою. У ґаґауз. селах Одес. обл. (Котловина Реній. р-ну, Виноградівка, Червоноармійське, Олександрівка Болград. р-ну та ін.) рідну мову та літературу вивчають у школах. 1995 у с. Виноградівка відбувся Міжнар. фестиваль ґаґауз. культури, в якому взяли участь художні колективи з України і Молдови. Традиц. у 1990-і рр. стало проведення в Одес. обл. фестивалю ґаґауз. культури «Ґаґауз-Єрі».
Рекомендована література
- Мошков В. А. Гагаузы Бендерского уезда // Этногр. обозрение. 1900. № 1;
- 1901. № 1–2, 4;
- 1902. № 3–4;
- Ярмоленко М. І. Гагаузи (історія і сучасність) // Наук. зап. К., 1999. Вип. 8;
- Її ж. Гагаузи: один народ в двох державах // Народознавчі зошити. 2001. Ч. 3;
- Шабашов А. В. Гагаузы: Система терминов родства и происхождение народа. О., 2002;
- Гургуров Д. Этнографические и другие данные о происхождении гагаузов. Кишинев, 2003;
- Квилинкова Е. Н. Гагаузы Молдовы и Болгарии. Кишинев, 2005;
- Болдирєв І. Територія відносної стабільності // Зовн. справи. 2008. № 5.
Фотоілюстрації
