Ґаґаузька мова

Визначення і загальна характеристика

ҐАҐАУ́ЗЬКА МО́ВА — мова, що належить до оґузької групи тюркських мов. Ґ. м. роз­мовляють у Ґаґауз. Респ. (автономія у складі Молдови), Україні (Одес. і Запоріз. обл.), на Пн. Кавказі, у Казах­стані, Узбеки­стані, Болгарії, Румунії, Греції, Туреч­чині та ін. Заг. кількість носіїв — понад 173 тис. осіб. На тер. Молдови й України роз­різняють чадирлунґ.-комрат. (центр.; основа писем. мови) та вулканешт. (пд.) діалекти. Унаслідок пере­селе­н­ня більшості ґаґаузів на поч. 19 ст. із Пн.-Сх. Болгарії у Бес­сарабію Ґ. м. під впливом балкан., згодом — румун., молд., рос. мов набула змін у грамат. і фонет. будові, не властивих ін. тюрк. мовам. Алфавіт сучас. Ґ. м. створ. на базі лат. графіки; складається з 31 літери, має 38 фонем (17 голосних та 21 приголосна). Голосні поділяють на звичайні або недовгі (a, ä, e, ι, i, o, ö, u, ü) та довгі (aa, ää, ee, ιι, ïï, oo, uu, üü); приголосні — на шумні (b, c, ç, d, f, q, h, J, k, p, s, ş, t, ţ, v, z) та сонорні (l, m, n, r, y). На фонет. рівні зміни проявилися у палаталізації приголосних перед голосними перед. ряду та у кінці слів; появі на поч. слова сполук приголосних бл, бр, гр, кр, тр, сл, ск, ст, сп (як результат впливу запозич. лексики); зближен­ні фразової інтонації з інтонацією рос. і молд. мов. На фонол. рівні зʼявився специф. голосний заднього ряду серед. під­несе­н­ня (в алфавіті Ґ. м. — літера э), що утворює кореляц. пару з голосним перед. ряду серед. під­несе­н­ня е; роз­винулася система довгих голосних на противагу коротким (аа-а, ыы-ы, оо-о, уу-у, ээ-э, аа-а, ии-и, öö-ö, ÿÿ-ÿ). На морфол. рівні зʼявився інфінітив на -мÿ/-мää; сформувався умов. спосіб; функціонують від­нос. за­ймен­ник áни (який), числен­ні сполучники та сполучні слова. На синтаксич. рівні в Ґ. м. роз­винулися сполучникові і без­сполучникові під­рядні рече­н­ня; ви­йшли з ужитку від­дієслівно-імен­ник. та прислівник. кон­струкції, властиві тюрк. мовам; утвор. структурно нові типи складеного присудка. Сусп.-політ. і наук. термінологію запозичують з російської мови. У лексиці Ґ. м. багато запозичень з араб., перс., грец., словʼян. і роман. мов. Ґ. м. функціонує пере­важно як нар.-роз­мовна мова, зокрема й її літ. варіант. Письмова форма базувалася на грец. і лат., від 1957 — на рос. графіках. У ґаґауз. нар. творчості (казки, легенди, пісні, балади, частівки-маані, байки, анекдоти про Ходжу Насред­діна) багато спільного з фольклором балкан., молд., рос. й укр. народів. Ви­вче­н­ням ґаґауз. мово­знавства за­ймалися В. Мошков, М. Чакир, Н. Дмитрієв, Л. Покровська, В. Дримба, Н. Жекова, Є. Колца та ін. Ві­домі ґаґауз. письмен­ники — Д. Таносоглу, С. Куроглу, М. Кьосе, М. Бабоглу, Г. Гайдаржи, С. Булгару, Ф. Маріноглу та ін. Твори Д. Кара Чабана пере­кладено українською мовою. Ґ. м. пере­кладено окремі вірші Т. Шевченка, П. Тичини.

Літ.: Дмитриев Н. К. Фонетика гагаузского языка // Дмитриев Н. К. Строй тюркских языков. Москва, 1962; Гагаузско-рус­ский молдавский словарь. Москва, 1973; Курогло С. С., Маруневич М. В. Социалистические преобразования в быту и культуре гагаузского населения МССР. Кишинев, 1983; Покровская Л. А. Современ­ный гагаузский язык. Комрат, 1997; Gagauz dilinin orfografik latin. Komrat, 1997; Колца Е. Гагаузский язык: про­блемы лексики, лексикологии и лексико­графии // Пед. журн. Кишинев, 1999. № 1–2.

М. І. Ярмоленко

Завантажити статтю