КРА́ВЧЕНКО Охрім Севастянович (28. 01(10. 02). 1903, с. Кищенці, нині Фастівського ра­йону Київської обл. — 31. 10. 1985, Львів) — живописець і графік. Батько Ярослава, дід Ольги Кравченків. Член Спілки художників України (1972). Закінчив Київський художній ін­ститут (1930; викладач М. Бойчук, А. Таран). Заарештований у серпні 1930 «за систематичну антирадянську діяльність», засуджений до 3-х років, висланий у с. Ма­­кариха Архангельської обл. (РФ). 1935 виселений до Свердловська (ни­­ні Єкатеринбург, РФ). 1939 отри­­мав до­звіл на прожива­н­ня у м. Кри­­вий Ріг Дні­пропетровської обл. Спів­працював з ОУН. Ілюстрував журнал «Дзвін», збірку поезій «Кобза» М. Прон­ченка, роман «Під Корсунем» А. Кащенка (обидва — Кривий Ріг, 1941); виконав проект памʼятника на честь козацької пере­моги під Жовтими Водами (1942). Працював у май­стерні монументального роз­пису церков художньо-виробничих майстерень при Київському художньому ін­ституті (1942–43); від 1943 — у Центральному будинку народної твор­чості; у Львові: 1946–47 — ме­тодистом у Будинку народної творчості; 1947–48 — викладач училища прикладної та декоративної мистецтва й ін­ституту прикладного та декоративного мистецтва, звіль­­нено за «формалізм». 1949–56 — у філії Українського полі­графічного ін­ституту, викладач ремісничого училища полі­графістів. 1950–59 за­ймався роз­писами церков. 1960–63 — художник КБ Львівського телевізійного заводу; роз­робив дизайн телевізорів «Верховина», «Трем­­біта», «Україна». На творчій роботі. Учасник мистецьких ви­ставок від 1928. У період сталінського режиму вважав­ся «неблагонадійним», участь у ви­ставках поновлено в часи «хру­­щовської від­лиги». Персональна — у Києві (1967), Львові (1968, 1973, 1985, посмертна — 1988), посмертні — у Тернополі, Івано-Франківську та Чернівцях (1986–88), Миколає­ві (2002). Основні галузі — монументальний і станковий живопис. На полотнах К. послідовно стверджував принципи українського монументалізму, засвоївши у М. Бойчука потяг до національної тематики, «вічних тем» народного буття, виражених у цільній лако­нічній формі узагальнених образів монументального мистецтва, ніби понад­часового образу-символу. Автор полотен на українську історичну тематику, побутових картин з народного життя, порт­ретів сучасників і видатних людей минулого у техніці темперного живопису. Для творчості характерні тяжі­н­ня до монументальності, узагальне­н­ня образів, ла­­конічні композиції площин­ного харак­теру, стримано-декоративна кольорова гама. 2009 у Львові на бу­динку, де проживав К., встанов­лено ме­моріальну дошку (скульптор В. Ропецький). Окремі роботи зберігаються в Національному музеї у Льво­ві, Львівській галереї мистецтв, Тернопільській картин­ній галереї, Івано-Франківському, Чер­­нівецькій і Запорізькому художніх музеях, Національному художньому музеї.