Бойчук Михайло Львович

Визначення і загальна характеристика

БОЙЧУ́К Михайло Львович (30. 10. 1882, с. Романівка, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 13. 07. 1937, Київ) — монументаліст, графік. Брат Т. Бойчука, чоловік С. Налепинської-Бойчук. Фундатор ві­домої школи в укр. мистецтві 20-х рр. 20 ст. Член НТШ (1912), УНТ (після 1917). Навч. малярства в студії Ю. Панькевича («Товариство для роз­вою руської штуки») у Львові. Одержавши матеріал. допомогу від НТШ та митрополита Андрея Шептицького, навч. у Віден. (від 1899), Краків. (закін. зі срібною меда­л­лю) та Мюнхен. (1906– 07) АМ. 1908–11 удосконалював майстерність у Парижі (академія Рансона, майстерня П. Серюзьє), де ви­вчав архаїку, давньоукр. та укр. нар. мистецтво; брав участь у ви­ставках «Осін­нього салону» (1909), «Салону незалежних» (1910). У 1909 заснував у Парижі майстерню неовізантій. мистецтва, яка стала початком його школи (від­відували М. Касперович, С. Налепинська-Бойчук, С. Сегно, Х. Шрамм, Я. Леваковська). Від­родже­н­ня укр. мистецтва прагнув здійснити на основі вершин. осягнень Київ. Русі. На­станови Б. зна­йшли ро­зумі­н­ня у франц. мист. критиків, зокрема Ґ. Апол­лінера, А. Сальмона. Учні Б. освоювали техніку настін. роз­писів «аль фреско» (по мокрому) і «аль секко» (по сухому) барвниками, роз­веденими вос­ком. З ікон, фото­графій, альбомів мистецтва Єгипту, Греції, Японії, Персії, часів проторенесансу вони досліджували пластику ліній, кон­струкцію люд. тіла та облич­чя, звʼязок з орнаментами, строгу ритміку роз­членува­н­ня поверх­ні. Після подорожі до Італії (Флоренція, Равен­на, Венеція) повернувся на батьківщину, працював над монум. роз­писами у м. Ярослав (нині Польща, 1911– 12), з учнями ре­ставрував ікони в Нац. музеї у Львові (1910– 14), роз­писав каплицю Дяків. бурси у Львові (1911–13), церкву монастиря отців Василіян (с. Словіта, нині Золочів. р-ну Львів. обл.), написав ікону «Покрова Богородиці» (на ній зобразив митрополита Андрея Шептицького) та автопорт­рет. На за­проше­н­ня Рос. археол. товариства провів ре­ставрац. роботи у маєтку Ро­зумовських (с. Лемеші, нині Козелец. р-ну Черніг. обл., 1912–14). Після поверне­н­ня із засла­н­ня на Урал 1917 оселився в Києві. Один із засн. Укр. держ. АМ (1917, від 1922 — Ін­ститут пластич. мистецтва, від 1924 — Київ. худож. ін­ститут), де працював до 1936. Під час ре­ставрації Софій. собору за­пропонував метод закріпле­н­ня фресок. Ре­ставрував Музей Б. та В. Ханенків, черніг. Єлецький монастир. Ві­ді­грав значну роль у заснуван­ні й роз­будові вищої мист. освіти в Україні. Фундатор АРМУ (1925). Ви­ступив як художник-новатор у галузі монум. мистецтва, заклав його основи й під­готував плеяду учнів (Т. Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, С. Колос, І. Липківський, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр, М. Шехтман). Осн. монум. твори бойчукістів — роз­писи Луцьких казарм у Києві (1919), оздобле­н­ня Укр. павіль­йону на Всесоюз. с.-г. ви­ставці у Москві (1923), санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибеїв. лимані в Одесі (1928), Червонозавод. театру в Харкові (1933–35), оформле­н­ня Кооп. ін­ституту, агітпо­їздів, пароплавів, вулиць і май­данів Києва. Б. — автор бл. 20-ти порт­ретів діячів Київ. кооп. ін­ституту (1925), театр. декорацій для по­становок Молодого театру в Києві (1918), ескізів багатофігур. гобелена «Обжинки» (1935). Творчі пошуки Б. були близькі до діяльності Д. Рівери, з яким він по­зна­йомився 1926. Основа мистецтва Б. — творе­н­ня нац. стилю, який характеризується композиційною ясністю, високою пластич. культурою й вивершеною майстерністю. Він виробив концепцію монум. стилю, в якому органічно пере­плетено орнамент. площин­ність, що властиво фрескам Візантії, зі строгою і врівноваж. ритмічною й колір. гармонією нар. іконопису та укр. нар. картини. Творам Б. властиві простота рисунка, граційна ритмічність композицій, рац. роз­ташува­н­ня мас і ліній. У його ро­зумін­ні монументалізм по­ставав гранич. сконденсованістю худож. засобів, уникне­н­ням випадкового. У листопаді 1926 — травні 1927 — творче від­рядже­н­ня до Зх. Європи (Німеч­чина, Франція, Італія). 1930–32 вів каф. композиції у Ленінгр. АМ. За­знав пере­слідувань. 25 листопада 1936 заарешт. і звинувач. в укр. бурж. націоналізмі й кер-ві нац.-фашист. терорист. організацією. Б. роз­стріляли, а більшість творів знищили (зокрема 14 картин із Нац. музею у Львові як «ідейно шкідливі» у 1952). Разом із Б. загинули його послідовники — художники В. Седляр, І. Падалка, його дружина С. Налепинська-Бойчук. 1990 опубліковано листи Б. до Андрея Шептицького («Образотворче мистецтво», № 6). 1991 у Львові, Києві, Тернополі та ін. містах проходила ви­ставка «Бойчук і бойчукісти, бойчукізм». У рідному селі братам Б. 1992 встановлено памʼятник (скульптор Б. Рудий). Іменем братів Б. на­звано вулиці у Тернополі й Теребовлі. 2000 імʼя М. Бойчука присвоєно Київ. ін­ституту декор.-приклад. мистецтва і дизайну.

Тв.: «Милосердя», «Молитва», «Сон» (усі — 1909–10), «Тайна вечеря» (1911), «Пророк Ілля» (1911–12), «Молочниця», плакат «Шевченкове свято» (обидва — 1920), «Збори жіночого активу» (1929); порт­рети М. Грушевського (1912–13), Б. Лепкого та С. Жеромського (поч. 20 ст.).

Літ.: Білокінь С. Михайло Бойчук: Джерела й література. К., 1986; Його ж. Колективізм — пафос творчості Михайла Бойчука // ОМ. 1988. № 1; Його ж. З-під неправди // Україна. 1988. № 9; Юрчишин О. Життя, від­дане мистецтву: Листува­н­ня М. Бойчука. К., 1990; Ріпко О. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог ви­ставки. Л., 1991; Білокінь С. Остан­ні тижні М. Бойчука // РД. 1992. Ч. 7; Мушинка М. Нове про художника М. Бойчука // Дзвін. 1992. № 11/12; Юрчишин О. Михайло Бойчук і Михайло Грушевський: Нові ві­домості про львівський період творчості ви­значного майстра // Сучасність. 1994. № 7/8; Красильникова О. Михайло Бойчук — театральний художник // ОМ. 1995. № 1; Сорока М. Бойчук М. Л. // КС. 1995. № 3; Горбачов Д. Листи-спогади Ганни Печарковської про Бойчука і бойчукістів // Там само. 1999. № 6; Певний Б. Дійство у пʼятому вимірі // Сучасність. 2000. № 1; Басанець Т. Послідовники М. Бойчука: Одеська майстерня // Мистецтво України. 2001. Вип. 2; Красильникова О. М. Бойчук і театр // Там само; Ковальчук О. Геній українського образотворе­н­ня: До 120-ліття від дня народж. М. Бойчука // ОМ. 2002. № 4.

С. І. Білокінь

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю