Ґріґаші Єва

ҐРІ́ҐАШІ Єва (22. 08. 1925, м. Берегове, нині Закарп. обл. — 25. 09. 2002, Будапешт) — перекладачка, поетеса. Навч. в Ужгород. гімназії. Від 1953 — кор. «Сільс. радіо», репортер «Радіолексикону» та «Вільного радіоуніверситету». Від 1959 — в Угорщині. 2000–02 — гол. ред. часопису українців Угорщини «Громада». Авторка поет. зб. «Asszony a tükörrel» («Жінка з дзеркалом», 1947). Одна з перших перекладачів укр. поет. фольклору, творів укр. класич. та сучас. літ-ри (добірку укр. нар. пісень опубл. у кн. «Ukrán költök» / «Українські поети», Будапешт, 1971). Переклала низку віршів Т. Шевченка, 10 з них («Не кидай матері! — казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Добро, у кого є господа», «Не для людей, тієї слави», «Ой діброво — темний гаю!» та ін.) увійшли до угор. вид. «Kobzos» (1961); окремі — до зб. «Apācahimnusz» («Заповіт», 1989; обидві — Будапешт). У перекладі Ґ. в Угорщині вийшли твори Остапа Вишні (зб. «Ні пуху, ні пера», 1962), Ю. Дольд-Михайлика (роман «У чорних лицарів», 1966), Ю. Яновського (роман «Вершники» і повісті, 1967), І. Франка (вірш «Каменярі», 1970), В. Стефаника (новела «Давнина», 1975), Лесі Українки (цикл віршів «Весна в Єгипті»), Г. Квітки-Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка, О. Копиленка, Є. Гуцала, П. Тичини, М. Рильського, Д. Павличка та ін. Перекладала також з рос. (твори О. Пушкіна, Ф. Достоєвського, О. Блока, Б. Пастернака, М. Булгакова) та світ. (поезії Горація, Л. Араґона, Т. Ґотьє) літ-р. Досліджувала єгипет. період життя Лесі Українки. Нагородж. пам’ят. медаллю Лесі Українки (1997).

Завантажити статтю