Розмір шрифту

A

Дерматовенерологія

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛО́ГІЯ (від грец. δέρμα(δέρματος) — шкіра, лат. Venus (Veneris) — Венера і …логія) — комплекс двох взаємоповʼязаних наук — дерматології і венерології. Дерматологія — вче­н­ня про хвороби шкіри. Досліджує структуру та функції шкіри у нормі й за умов патології, клініку та діагностику шкір. захворювань, їхні етіологію і патогенез у звʼязку з різними патол. станами організму, роз­робляє методи терапії та профілактики. До дерматол. захворювань від­носять понад тисячу нозол. форм. Серед них — псоріаз, екзема, атопіч. та алергіч. дерматити, токсикодермія, червоний плескатий лишай, червоний вовчак, склеродермія, пузирчатка, васкуліти шкіри, спадк. дерматози, хвороби волос­ся, інфекц. (піодермія, сухоти), паразитарні (дерматомікози) захворюва­н­ня, дерматозоонози. Венерологія — вче­н­ня про епідеміологію, клініку, діагностику, лікува­н­ня і профілактику хвороб, що пере­даються пере­важно статевим шляхом: сифіліс, гонорея, трихомоноз, хламідіоз, уреаплазмоз тощо (див. Венеричні хвороби).

Перші ві­домості про захворюва­н­ня шкіри містять китай. ману­скрипти (4 тис. до н. е.), єгипет. папіруси (3 тис. до н. е.), праці Гіп­пократа (5–4 ст. до н. е.), Цельса (1 ст.), Авіцен­ни (10–11 ст.). Дерматологія як наука зародилася у Франції у 18–19 ст. Засн. франц. дерматол. школи вважають Ж.-Л. Алібера. В Австрії її ви­вче­н­ня започаткував Ф. Гебра, у Великій Британії — Р. Віл­ліан та Т. Бетмен. У Росії роз­вивається від 2-ї пол. 19 ст. Майже водночас виникли дерматол. школи в С.-Петербурзі (Ф. Подкопаєв, О. Полотебнов) та Москві (Д. Найдьонов, М. Мансуров, О. Поспєлов). Перші лекції з Д. від 1869 в Університеті св. Володимира (Київ) читав Л. Горецький, якому належить важлива праця про паршу (фавус). 1884 при Університеті створ. самост. каф. Д. на чолі з М. Стуковенковим, під керівництвом якого вперше у світі роз­роблено метод ви­значе­н­ня оптимал. дозува­н­ня ртуті в лікуван­ні сифілісу. Його учень П. Нікольський за­пропонував метод діагностики листоподіб. пузирчатки (симптом Нікольського), написав під­ручник «Общая терапия болезней кожи» (1910) та керівництва «Болезни кожи» (1921; 1923; 1927; 1930), «Сифилис и венерические болезни» (1925; 1928). Важливим наук. дерматовенерол. центром стала каф. на мед. факультеті Харків. університету (нині Харків. мед. університет), засн. 1884. На поч. 20 ст. організовано низку каф. Д. в ін. ВНЗах України, зокрема 1902 на мед. факультеті Новорос. університету (нині Одес. мед. університет), 1916 — на мед. від­діл. Катериносл. вищих жін. курсів (нині Дні­проп. мед. академія), 1922 — у Київ. ін­ституті удосконале­н­ня лікарів (нині Нац. мед. академія післядиплом. освіти), 1923 — в Укр. ін­ституті удосконале­н­ня лікарів (нині Харків. мед. академія післядиплом. освіти), 1934 — у Сталін. мед. ін­ституті (нині Донец. мед. університет) та ін. Вагому роль у становлен­ні вітчизн. Д. ві­діграло створе­н­ня Є. Ґлавче 1917 венерич. поліклініки в Одесі, реорганіз. згодом у Шкірно-венерол. ін­ститут, 1924 — Харків. ін­ституту боротьби з венерич. хворобами (нині Ін­ститут дерматології та венерології АМНУ), а також НДІ в Києві (1943) та Львові (1944). Внаслідок значного зниже­н­ня рівня захворюваності на сифіліс і гонорею 1954 ін­ститути в Києві та Одесі, а 1955 — й у Львові припинили діяльність. Серед ві­домих укр. дерматовенерологів — В. Теребинський, І. Зеленєв, А. Тижненко, С. Яковлєв, І. Матусіс, А. Браун, О. Лурʼє, О. Федоровський, А. Картамишев, А. Лавров, І. Попов, М. Торсуєв, М. Борзов, О. Кричевський, Т. та Б. Глухенькі, Б. Задорожний, М. Бухарович, І. Потоцький, М. Кузнець, М. Черкес, О. Пʼятикоп, В. Федотов, І. Мавров, В. Проскуріна, В. Коляденко, К. Калантаєвська, Л. Калюжна. Після 2-ї світової війни у звʼязку з різким під­вище­н­ням рівня захворюваності на сифіліс і гонорею створ. від­діл по боротьбі з венерич. хворобами. 1949 його ліквідовано, натомість введено посаду ін­спектора і гол. дерматовенеролога МОЗ УРСР (першим її обі­ймав О. Кричевський, від 2004 — В. Степаненко), 1938 сформовано Укр. спілку лікарів-дерматовенерологів (нині Асоц. дерматологів, венерологів і косметологів; президент від 2000 — В. Коляденко). Нині в Україні у галузі Д. працюють 35 д-рів та понад 200 канд. мед. н. Виходять ж. «Дерматологія та венерологія», «Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология», «Український журнал дерматології, венерології, косметології».

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2007
Том ЕСУ:
7
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Наука і вчення
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
26267
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
189
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 697
  • середня позиція у результатах пошуку: 37
  • переходи на сторінку: 5
  • частка переходів (для позиції 37): 47.8% ★★☆☆☆
Бібліографічний опис:

Дерматовенерологія / Б. Т. Глухенький, В. І. Степаненко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-26267.

Dermatovenerolohiia / B. T. Hlukhenkyi, V. I. Stepanenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2007. – Available at: https://esu.com.ua/article-26267.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору