Десталінізація

ДЕСТАЛІНІЗА́ЦІЯ — процес ліквідації наслідків сталінізму в СРСР. Розпочався після смерті Й. Сталіна: 27 березня 1953 опубл. указ Президії ВР СРСР про амністію ув’язнених на строк до 5-ти р.; 4 квітня 1953 оприлюднено рішення про звільнення осіб, які проходили у «справі лікарів»; 10 квітня 1953 ЦК КПРС скасував ухвалені 9 листопада 1951 і 27 березня 1953 рішення у «справі мінгрел. націоналіст. організації»; у вересні 1953 видано указ Президії ВР СРСР про надання Верхов. суду права переглядати (за протестами ген. прокурора) рішення колегій ОГПУ, «трійок» НКВС та особл. наради при НКВС–МВС СРСР. Тоді ж скасовано військ. трибунали й особл. нараду МВС, відмінено постанову ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». 1954 організовані центр. і місц. комісії з перегляду справ осіб, репрес. у «ленінгр. справі». 22 листопада 1955 Верхов. суд СРСР переглянув висновок ген. прокурора по «справі Євр. антифашист. комітету», скасував вироки й ухвалив рішення про її припинення. На поч. 1955 сформована спец. група військ. прокурорів і слідчих для перегляду справи про «антирад. троцькіст. військ. організацію» (М. Тухачевський та ін.), яку офіційно припинено 31 січня 1957; у грудні 1955 — комісія для вивчення матеріалів про масові репресії чл. і канд. у чл. ЦК ВКП(б), обраних на 17-му з’їзді, та ін. громадян у 1935–40. У тому ж році РМ СРСР прийняла постанову «Про трудовий стаж, працевлаштування та пенсійне обслуговування громадян, необгрунтовано залучених до карної відповідальності і згодом реабілітованих» та низку ін. юрид. актів, які не змінили антидемократ. природи комуніст. режиму, але зменшували найбільш брутальні прояви сталінізму. 26 червня 1956 ЦК КПРС і РМ СРСР ухвалили постанову «Про усунення наслідків брутальних порушень законності стосовно колишніх військовополонених та членів їхніх родин». Загалом від квітня 1954 до квітня 1959 чисельність політв’язнів скоротилась у 40,7 раза, а їхня частка у складі всіх ув’язнених — з 33-х до 1,2 %. За офіц. даними, на 1 квітня 1959 у таборах і колоніях МВС СРСР утримувалися 948 447 ув’язнених, з них 11 027 — за звинуваченнями у контррев. злочинах. 1954–61 військ. колегія Верхов. суду СРСР реабілітувала 737 182 особи. 10 липня 1953 г. «Правда» надрукувала інформ. повідомлення про пленум ЦК КПРС, що відбувся 2–7 липня 1953, на якому ухвалено вивести Л. Берію зі складу ЦК КПРС і виключити з партії, а також інформацію Президії ВР СРСР про зняття його з посад 1-го заступник голови РМ СРСР і міністра внутр. справ СРСР. У грудні 1953, на спец. засіданні Верхов. суду СРСР, колиш. кер. органів держ. безпеки Л. Берію, В. Меркулова, В. Деканозова, Б. Кобулова, С. Гоглідзе, П. Мешика та Л. Влодзимирського за звинуваченням у масових репресіях засудж. до розстрілу з конфіскацією майна та позбавленням військ. нагород і звань. 14– 19 грудня 1954 відбувся суд над колиш. кер. Міністерства держ. безпеки СРСР. Центр. місце на процесі зайняла «ленінгр. справа», охарактеризована як один із найтяжчих злочинів і велика політ. провокація. Військ. колегія Верхов. суду СРСР засудила до смерт. кари колиш. міністра держ. безпеки В. Абакумова та його заступника. Відбулися процеси над особами, безпосередньо винними у фальсифікації слідчих матеріалів та ін. зловживаннях. Таким чином, у 50-і рр. були переглянуті осн. політ. справи повоєн. часу, однак парт.-держ. керівництво на чолі з М. Хрущовим, з огляду на те, що можуть відкритися факти їхньої особистої участі в організації репресій, не наважилось розпочати перегляд справ 20–30-х рр., тому правда про сталінізм і злочинну роль особисто Й. Сталіна суворо обмежувалась, а політ. конкурентів М. Хрущова знищували фізично або усували від актив. політ. діяльності. Після 20-го з’їзду КПРС (лютий 1956), на якому М. Хрущов виголосив закриту промову про злочини сталін. доби і «культ особи», та розгрому групи Г. Маленкова, В. Молотова, Л. Кагановича, розпочалась нова хвиля Д. Цю лінію підтримав 22-й з’їзд КПРС (жовтень 1961), на якому, зокрема, прийнято рішення про винесення саркофага з труною Й. Сталіна із мавзолею В. Леніна на Красній площі у Москві. Перейменовували насел. пункти, які носили його ім’я, демонтували пам’ятники. Однак починаючи від 1962 (особливо після усунення М. Хрущова від влади у жовтні 1964) процес Д. загальмувався. Поступово почалося відновлення образу Й. Сталіна як далекогляд. і авторитет. кер., який припустився окремих помилок. Лише під час горбачов. «перебудови» здійснено нові спроби осмислення сталінізму й продовжено ліквідацію його наслідків. 28 вересня 1987 створ. комісію політбюро ЦК КПРС для вивчення фактів і документів, пов’язаних з репресіями у 30–40-х і на поч. 50-х рр. Відповід. мін-вам і відомствам доручено відновити роботу з перегляду справ осіб, репрес. у добу сталінізму. Загалом 1988–89 реабіліт. 844 740 осіб. До серпня 1991 в Україні працювала відповідна комісія політбюро ЦК КПУ. 17 квітня 1991 ВР УРСР ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», в якому зазначалось, що реабілітація повинна охоплювати період від 1917 до моменту набуття чинності цього закону і поширюватися на осіб, необґрунтовано засудж. судами УРСР або репрес. на території України ін. держ. органами, включно із позбавленням життя або волі, переселенням у примус. порядку, висланням і засланням за межі УРСР, позбавленням громадянства, примус. поміщенням до лікувал. закладів, позбавленням чи обмеженням ін. громадян. прав і свобод з політ., соц., клас., нац. й реліг. мотивів. Від 1953 в Україні реабіліт. бл. 600 тис. осіб.

Розмір шрифту

Десталінізація

Рекомендована література

Інформація про статтю