Голодування дозоване

Визначення і загальна характеристика

ГОЛОДУВА́ННЯ ДОЗО́ВАНЕ — контрольоване утримання від їжі з метою профілактики або лікування різноманітних захворювань. Історія його застосування сягає давнини — Стародавньої Індії, Греції та Риму. Поряд із медичним застосуванням, голодування протягом тисячоліть функціонувало як важлива культурна практика у релігійних традиціях (іудаїзм, християнство, іслам, буддизм, індуїзм), духовних пошуках, філософських течіях (стоїцизм, аскетизм) та соціальних рухах (протести, політичні голодування), формуючи унікальні культурні коди та символічні значення в різних цивілізаціях. В українській культурі голодування традиційно пов’язане з православним постом (Великий піст, Петрівка, Спасівка, Пилипівка), що формує особливий ритм харчування протягом року через періодичне обмеження їжі, поєднуючи духовне очищення з народними уявленнями про оздоровлення організму. Через давню традицію застосування сучасне поширення голодування часто супроводжується хибними уявленнями, коли йому нерідко надають псевдонаукових або й ірраціональних обґрунтувань. Водночас ефективність Г. д. в певних клінічних умовах має доказові медичні підтвердження у зв’язку з фізіологічними механізмами.

Становлення голодування як медичного методу містить три основні етапи: емпіричне використання, експериментальне дослідження, а також клініко-лабораторне вивчення. Перші спроби наукового обґрунтування Г. д. здійснив у 1914 р. швейцарський лікар Ф. Сеґессер. Міжнародне визнання методу розпочалося після 8-го Конгресу дієтологів (Амстердам, 1928), де було схвалено використання голодування при ожирінні, метаболічних порушеннях, диспепсіях, атеросклерозі та гіпертонії. У радянській медицині, зокрема й українській, поняття «дозоване голодування» популяризував Н. Нарбеков, а значний внесок у методику зробили О. Бакулев і Ю. Ніколаєв, автори концепції розвантажувально-дієтичної терапії, яка стала основою стаціонарного застосування голодування. Нагромаджено значний досвід застосування Г. д. при лікуванні хвороб серцево-судинної системи (Я. Рудаков); бронхіальної астми (Г. Альохіна, С. Осінін, С. Треумова); хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту (О. Ганич, П. Кузів, В. Ратников); у хірургії (Є. Вельховер, В. Дмитрієва, Ф. Ромашов); при ожирінні та порушенні обміну речовин (В. Щедрунов, Т. Демічева). У сучасній практиці запропоновано нові підходи Г. д, напр., кетогенна дієта (високожирова, низьковуглеводна дієта для досягнення кетозу), інтервальне голодування (чергування періодів харчування та утримання від їжі протягом 16-24 годин), дієти, що імітують голодування, або голодні мімікрії (низькокалорійні раціони з обмеженням білків, що мають на меті досягти метаболічних ефектів повного голодування).

Різновиди дозованого голодування: 

• абсолютне — повна відмова від їжі та води; 
• повне — відмова від їжі при споживанні води; 
• неповне — гіпокалорійне харчування зі зниженим енергетичним балансом; 
• часткове — вилучення з раціону певних макронутрієнтів (жири, білки або вуглеводи).

За О. Бухінгером, низькокалорійна дієта — окремий різновид Г. д.

Фізіологічні ефекти дозованого голодування: 

• нейрогуморальна перебудова, що супроводжується захисним гальмуванням ЦНС; 
• дезінтоксикація — активне виведення токсичних продуктів метаболізму; 
• гемодинамічна оптимізація — перерозподіл кровотоку на користь життєво важливих органів (мозок, серце, ендокринні залози); 
• аутоліз та автофагія — використання організмом власних внутрішніх ресурсів (ендогенне харчування); 
• імуномодуляція — зменшення специфічних імунних реакцій, пригнічення алергічних і аутоімунних процесів, з одночасним посиленням неспецифічної резистентності (зокрема активності NK-клітин).

Періоди (фази) курсу Г. д.: підготовчий — формування мотивації, психоемоційна стабілізація, консультації; розвантажувальний — голодування протягом 14–24 діб (індивідуально), регулярне очищення кишківника (магнезія, клізми), щоденна фізична активність, водні процедури, масаж, питний режим (1–1,5 л води); відновлювальний (відновний) — поступове повернення до звичного (екзогенного) харчування з урахуванням функціонального стану організму.

Голодування застосовують при широкому спектрі захворювань: 

• хронічних хворобах шлунково-кишкового тракту (гастрити, дискінезії, гепатити, холецистити, панкреатити, коліти, виразкова хвороба тощо); 
• стабільній стенокардії і хронічній серцевій недостатності; 
• ожирінні, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі; 
• полівалентних медикаментозних та харчових алергіях; 
• бронхіальній астмі середнього та важкого ступеня, резистентній до стандартної терапії; 
• захворюваннях нирок (хронічні гломерулонефрити, пієлонефрити, камені в нирках); 
• дерматологічних хворобах (екзема, дерматити, псоріаз); 
• облітеруючому ендартеріїті з трофічними виразками; 
• захворюваннях суглобів (ревматоїдний артрит, хвороба Бехтерева). 

Протипоказаннями є передусім кахексія і виражене виснаження, хронічна ниркова або печінкова недостатність, вагітність і лактація, гострі невідкладні стани, інсулінозалежний цукровий діабет, гострі інфекції, злоякісні пухлини, активний туберкульоз легень. Обмеження до застосування голодування передусім викликані тим, що за відсутності надходження поживних речовин організм переходить на ендогенне живлення, при якому активно розщеплюються білки (м’язи, тканини внутрішніх органів), що здатне критично погіршити стан ослаблених, виснажених або хронічно хворих пацієнтів.

В Україні дослідження та впровадження Г. д. активно проводять науковці Тернопільської медичної академії ім. І. Горбачевського (П. Кузів), Ужгородського університету (Е. Архій, О. Ганич), Української військово-медичної академії (Київ, І. Дегтярьова), Ірпінському військовому шпиталі (Київська область) та ін.

Завантажити статтю