Голодування дозоване

ГОЛОДУВА́­Н­НЯ ДОЗО́ВАНЕ — контрольоване утрима­н­ня від їжі з метою профілактики або лікува­н­ня різноманітних захворювань. Історія його за­стосува­н­ня сягає давнини — Стародавньої Індії, Греції та Риму. Поряд із медичним за­стосува­н­ням, голодува­н­ня протягом тисячоліть функціонувало як важлива культурна практика у релігійних традиціях (іудаїзм, християнство, іслам, буд­дизм, індуїзм), духовних пошуках, філософських течіях (стоїцизм, аскетизм) та соціальних рухах (протести, політичні голодува­н­ня), формуючи унікальні культурні коди та символічні значе­н­ня в різних цивілізаціях. В українській культурі голодува­н­ня традиційно повʼязане з православним постом (Великий піст, Петрівка, Спасівка, Пилипівка), що формує особливий ритм харчува­н­ня протягом року через періодичне обмеже­н­ня їжі, по­єд­нуючи духовне очище­н­ня з народними уявле­н­нями про оздоровле­н­ня організму. Через давню традицію за­стосува­н­ня сучасне пошире­н­ня голодува­н­ня часто су­проводжується хибними уявле­н­нями, коли йому нерідко надають псевдонаукових або й ір­раціональних об­ґрунтувань. Водночас ефективність Г. д. в певних клінічних умовах має доказові медичні під­твердже­н­ня у звʼязку з фізіологічними механізмами.

Становле­н­ня голодува­н­ня як медичного методу містить три основні етапи: емпіричне викори­ста­н­ня, екс­периментальне дослідже­н­ня, а також клініко-лабораторне ви­вче­н­ня. Перші спроби наукового об­ґрунтува­н­ня Г. д. здійснив у 1914 р. швейцарський лікар Ф. Сеґес­сер. Між­народне ви­зна­н­ня методу роз­почалося після 8-го Кон­гресу дієтологів (Амстердам, 1928), де було схвалено викори­ста­н­ня голодува­н­ня при ожирін­ні, метаболічних поруше­н­нях, диспепсіях, атеро­склерозі та гіпертонії. У радянській медицині, зокрема й українській, поня­т­тя «дозоване голодува­н­ня» популяризував Н. Нарбеков, а значний внесок у методику зробили О. Бакулев і Ю. Ніколаєв, автори концепції роз­вантажувально-дієтичної терапії, яка стала основою стаціонарного за­стосува­н­ня голодува­н­ня. На­громаджено значний досвід за­стосува­н­ня Г. д. при лікуван­ні хвороб серцево-судин­ної системи (Я. Рудаков); бронхіальної астми (Г. Альохіна, С. Осінін, С. Треумова); хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту (О. Ганич, П. Кузів, В. Ратников); у хірургії (Є. Вельховер, В. Дмитрієва, Ф. Ромашов); при ожирін­ні та порушен­ні обміну речовин (В. Щедрунов, Т. Демічева). У сучасній практиці за­пропоновано нові під­ходи Г. д, напр., кетоген­на дієта (високожирова, низьковуглеводна дієта для досягне­н­ня кетозу), інтервальне голодува­н­ня (чергува­н­ня періодів харчува­н­ня та утрима­н­ня від їжі протягом 16-24 годин), дієти, що імітують голодува­н­ня, або голодні мімікрії (низькокалорійні раціони з обмеже­н­ням білків, що мають на меті досягти метаболічних ефектів повного голодува­н­ня).

Різновиди дозованого голодува­н­ня: 

• абсолютне — повна від­мова від їжі та води; 
• повне — від­мова від їжі при споживан­ні води; 
• неповне — гіпокалорійне харчува­н­ня зі зниженим енергетичним балансом; 
• часткове — вилуче­н­ня з раціону певних макронутрієнтів (жири, білки або вуглеводи).

За О. Бухінгером, низькокалорійна дієта — окремий різновид Г. д.

Фізіологічні ефекти дозованого голодува­н­ня: 

• нейрогуморальна пере­будова, що су­проводжується захисним гальмува­н­ням ЦНС; 
• дезінтоксикація — активне виведе­н­ня токсичних продуктів метаболізму; 
• гемодинамічна оптимізація — пере­розподіл кровотоку на користь жит­тєво важливих органів (мозок, серце, ендокрин­ні залози); 
• аутоліз та автофагія — викори­ста­н­ня організмом власних внутрішніх ресурсів (ендоген­не харчува­н­ня); 
• імуномодуляція — зменше­н­ня специфічних імун­них реакцій, пригніче­н­ня алергічних і аутоімун­них процесів, з одночасним посиле­н­ням неспецифічної резистентності (зокрема активності NK-клітин).

Періоди (фази) курсу Г. д.: під­готовчий — формува­н­ня мотивації, психо­емоційна стабілізація, консультації; роз­вантажувальний — голодува­н­ня протягом 14–24 діб (індивідуально), регулярне очище­н­ня кишківника (магнезія, клізми), щоден­на фізична активність, водні процедури, масаж, питний режим (1–1,5 л води); від­новлювальний (від­новний) — по­ступове поверне­н­ня до звичного (екзоген­ного) харчува­н­ня з урахува­н­ням функціонального стану організму.

Голодува­н­ня за­стосовують при широкому спектрі захворювань: 

• хронічних хворобах шлунково-кишкового тракту (гастрити, дискінезії, гепатити, холецистити, панкреатити, коліти, виразкова хвороба тощо); 
• стабільній стенокардії і хронічній серцевій недо­статності; 
• ожирін­ні, гіпертонічній хворобі, атеро­склерозі; 
• полівалентних медикаментозних та харчових алергіях; 
• бронхіальній астмі середнього та важкого ступеня, резистентній до стандартної терапії; 
• захворюва­н­нях нирок (хронічні гломерулонефрити, пієлонефрити, камені в нирках); 
• дерматологічних хворобах (екзема, дерматити, псоріаз); 
• облітеруючому ендартеріїті з трофічними виразками; 
• захворюва­н­нях су­глобів (ревматоїдний артрит, хвороба Бехтерева). 

Протипоказа­н­нями є перед­усім кахексія і виражене виснаже­н­ня, хронічна ниркова або печінкова недо­статність, вагітність і лактація, гострі невід­кладні стани, інсулінозалежний цукровий діабет, гострі інфекції, зло­якісні пухлини, активний туберкульоз легень. Обмеже­н­ня до за­стосува­н­ня голодува­н­ня перед­усім викликані тим, що за від­сутності надходже­н­ня поживних речовин організм пере­ходить на ендоген­не живле­н­ня, при якому активно роз­щеплюються білки (мʼязи, тканини внутрішніх органів), що здатне критично погіршити стан ослаблених, виснажених або хронічно хворих пацієнтів.

В Україні дослідже­н­ня та впровадже­н­ня Г. д. активно проводять науковці Тернопільської медичної академії ім. І. Горбачевського (П. Кузів), Ужгородського університету (Е. Архій, О. Ганич), Української військово-медичної академії (Київ, І. Дегтярьова), Ірпінському військовому шпиталі (Київська область) та ін.

Завантажити статтю