Країнознавство

КРАЇНОЗНА́ВСТВО — сукупність між­галузевих на­укових досліджень, спрямованих на комплексне ви­вче­н­ня країн і регіонів, систематизацію та узагальне­н­ня даних про їхню природу і територію, гео­просторові особливості, склад населе­н­ня та його культуру, гос­подарство, су­спільно-політичну організацію, зовнішні від­носини. Обʼєкт К. — країни як осн. елементи будови світосистеми, що роз­виваються в певному просторі й часі, а також їхні частини (р-ни) та регіон. угрупова­н­ня. У контекс­ті світосистем. та цивілізац. під­ходів країнозн. дослідж. повʼяз. із ви­вче­н­ням соц., екон., культурол. і політ. аспектів геосистем країн та політ. утворень (держав), що вини­кають на їхніх теренах.

Історично склалося декілька різновидів К. Геогр. К. (Regional Studies) має багатовік. традиції й доволі чітку методологію та концепції дослідж.; дає систем­ні уявле­н­ня про особливості життя різних країн і народів. Знаковими у роз­витку цієї на­уки стали праці Б. Варенія (Вареніуса; «Geographia gene­ra­lis» / «Загальна гео­графія», Амстердам, 1650; у 18 ст. перекл. англ. та рос. мовами), К. Ріт­тера («Die Erdkunde im Verhältniss zur Natur und zur Geschichte des Mens­chen» / «Земле­знавство від­нос­но природи й історії людства», у 19-ти т., від 1817), Е. Реклю («Nouvelle géographie universelle: la terre et les hommes» / «Нова загальна гео­графія: Земля і лю­ди», т. 1–19, Париж, 1875–93; досі вважається класикою К.), М. Ба­ранського («Экономическая гео­­графия СССР», Москва; Ленин­град, 1926), А. Гет­тнера («Die Geographie: Ihre Geschichte, ihre Wesen und ihre Methoden»  / «Гео­­графія: її історія, сутність та методи», Бреслау, 1927 / та  / «Ver­gleichende Länder­hun­de»  / «Краї­­но­­знавство Європи», т. 1–4, Ляйп­циґ; Берлін, 1933–35). В Україні К. досліджували П. Чубинський («Труды этно­графическо-ста­тисти­чес­кой экспедиции в Западно-Рус­ский край», т. 1–7, С.-Пе­тербург, 1872–79), С. Руд­ницький («Основи земле­зна­н­ня України. Кн. 2. Антропогео­графія України», Уж., 1926; низ­ка дослідж. із політ. гео­графії Укра­їни), В. Кубі­йович («Геогра­фія укра­їнських і сумежних земель», Л., 1938; Краків; Л., 1943; один із фундаторів ЕУ). Лінгвіст. К. (Area Studies)  – певна форма обʼ­єд­на­н­ня різнобіч. знань про ту чи ін. країну, її культуру, мову, історію тощо. Зро­стає значе­н­ня К. й у сфері дослідж. між­нар. екон. та політ. звʼязків. Країнозн. між­нар. дослідж. (International Studies) — важливий інструмент забезпече­н­ня ефективності й компетентності в між­­нар. від­носинах як на держ., так і на приват. рівнях. Інтенсив. роз­виток туризму зумовив потребу в турист. (рекреац.) К., по­­кликаному стати наук. основою освоє­н­ня турист.-рекреац. ресурсів регіонів планети, забезпечувати інформацією про країни і регіони. Особл. місце в сис­темі країнозн. дослідж. посідає воєн­не К.

Осн. принципи сучас. К.: територіальність, комплексність, кон­кретність (у по­єд­нан­ні з глобальністю), гуманістичність, еко­логічність. Сутність територіальності (регіоналізму) полягає в тому, що в межах певної країни (регіону) виникає специф. єд­ність і взаємодія природи, людини (су­спільства) та її діяльності. Країна, як правило, є гео­простор. утворе­н­ням взаємо­повʼяз. компонентів і процесів, якому притаман­на від­носна системна цілісність (але не закритість). Звідси випливає необхідність комплексності дослідж. обʼєктивно існуючого сис­тем. утворе­н­ня, що базується на глибокому аналізі особливостей формува­н­ня та функціонува­н­ня у ньому явищ і процесів. Принцип комплексності перед­бачає всебічне ви­вче­н­ня конкрет. територій (регіонів). Протягом сто­літь класичне К. саме так під­ходило до характеристики країн і регіонів. Проте за сучас. умов виникає необхідність доповнити «конкретність» дослідж. глобальністю, тобто обовʼязк. зі­ставле­н­ням регіон., нац. та ін. процесів у країні зі станом світосистеми в цілому, оскільки за умов інформ.-технол. революції процеси та закономірності світ. господарства стають ви­значал. щодо систем нижчих ієрарх. рів­нів. Гуманіст. принцип у К. перед­бачає всебічне висвітле­н­ня провід. ролі людини, умов і якос­ті життя насел., стану культури й рівня сусп. організації народу в комплексі досліджув. про­блем. Один із важливих принципів К. — екологічний. В умовах за­грози екол. кризи людству доводиться вирішувати про­блеми, повʼяз. не лише із захистом природи та рац. природокористува­н­ня, а й оптимізації та збалансованості роз­витку країн.

Зав­да­н­ня дослідж. у сучас. К. можуть бути як класичні, повʼяз. із викона­н­ням просвітниц. та ін­­форм. функцій, так і сучасні, акту­альність і значе­н­ня яких зро­стає в умовах зародже­н­ня пост­індустріал. (ноо­сфер.) цивілізації й набу­т­тя нової якості у взаємодії госп-в окремих країн і світ. господарства. Насамперед, це комплексні країнозн. дослідж. кон­структив. спрямува­н­ня для забезпече­н­ня потреб регіон. по­літики, район. планува­н­ня, регіон. цільових про­грам збалансов. роз­витку тощо; аналіт. праці, націлені на забезпече­н­ня зовн.-екон. від­носин та геополіт. про­грам, повʼяз. із нац. інтересами тієї чи ін. держави; країнозн. ін­форм. роз­робки, покликані за­безпечувати потреби внутр. та між­нар. туризму.

К. проводить комплексні регіон. дослідж. су­спільно-екон. життя планети на макро- та мезорівнях. На макрорівні обʼєктом його до­слідж. є складна система, елементи якої — нац. господарства країн світу та недерж. утворе­н­ня — взаємодіють між собою у різних формах. Згідно із законами між­нар. поділу праці ця система за умов глобалізації має тенденцію змінюватися із су­спільно-екон. на су­спільно-геогр. При цьому для сучас. світ. господарства характерні такі риси: нац. господарства множини країн світу, а також транс­нац. корпорації, світ. міста, регіон. інтеграц. утворе­н­ня функціонують і роз­виваються, використовуючи ресурсні можливості всієї геосистеми плане­ти; у складі ресурс. бази господарства країн світу поряд із землею, мі­нерал.-сировин., трудовими ре­­сурсами та ресурсами капіталу, які були ключовими в індустріал. епоху роз­витку світ. цивілізації, дедалі більшого значе­н­ня набувають інтелектуал. ресурси людства та ресурси інформації; серед чин­ників екон. роз­­витку окремих країн і світу в цілому вирішал. значе­н­ня набувають мобіл. фактори виробництва (рух капіталу, ін­новацій, інформації тощо); за умов інформ.-технол. революції в господарствах країн із роз­винутими економіками від­бувається з одного боку всебічне впровадже­н­ня в екон. діяльність інформ. технологій та економіки знань, а з ін. — зро­стає доля зайнятих в обслуговуючих галузях, зрештою це змінює галуз. пропорції усього світ. господарства, зумовлює формува­н­ня постіндустріал. інформ. су­спільства; у між­нар. поділі праці у процесі інтернаціоналізації світ. господарства формуються транс­нац. корпорації та між­галуз. функціон.-госп. системи, технол. та маркетинг. звʼязки яких стають глобальними. Проте опорним гео­простор. каркасом системи світ. господарства ви­ступають країни (пере­важно незалежні), кожна з яких має притаман­не лише їй по­єд­на­н­ня ресурс. і вироб. можливостей. Кожна з суверен. держав, як субʼєкт між­нар. права, захищає свою політ. незалежність і територ. цілісність, реалізує засади своєї нац. без­пеки.

За умов нерівномірності роз­­витку господарства планети сучасне госп-во країн пере­буває на різних стадіях і рівнях екон. роз­витку, що зумовлює істотні від­мін­ності в типології країн, а від­так і в методах їх країнозн. дослідж. На мезорівні обʼєк­та­ми дослідж. К. є су­спільно-геогр. системи країн (як правило, суверен. держав) різних типів. Ви­вчається стан і компонент. склад наявних екон. ресурсів і чин­ників роз­витку: забезпеченість земел. та мінерал.-сировин. ресурсами, роз­міри та якісні ха­рактеристики трудових ресурсів, рівень накопиче­н­ня фіз. й інтелектуал. капіталу, ефективність системи упр. в державі та менеджменту на різних рівнях. Враховується, що якісні характеристики трудових ресурсів, капіталу та менеджменту залежать пере­важно від стану регіон. культур. субстрату країни або регіону: особливостей етногенезу та етно­екології, реліг. ситуації, ментальності народів, рів­ня роз­витку їхньої літ-ри, поезії, мистецтва тощо. Поряд із цим стан середовища ви­значається також істор. особливостями еко­номіки держави, внутр.-політ. подіями, що від­буваються в ній, а також спів­від­ноше­н­ням політ. сил, політ.-геогр. та геополіт. си­­туацією в її від­носинах із навколиш. світом.

На макрорівні наук. пошук у К. виходить із по­єд­на­н­ня світосистем. та цивілізац. парадигм. Світосистемна парадигма з ура­хува­н­ням глобалізації сусп. жит­тя проявляється в ро­зумін­ній усві­домлен­ні взаємозвʼязку, вза­­є­­мозалежності країн, окремих люд. спільнот, видів гос­по­дарю­ва­н­ня, природокористуван­ня тощо. Глобалізації сприяють такі процеси, як рух капіталу та діяльність у фінанс. сфері, діяль­ність транс­нац. компаній, роз­виток комунікацій та інформ. систем (супутник. звʼязок, елек­трон­на пошта, Інтернет), між­нар. туризм. Усе це спрощує комутативність між людьми, сприяє взаємопоро­зумін­ню. Цивілізац. парадигма перед­бачає дослідж. про­блем окремих країн і регіонів, роз­глядаючи їх як сукупності способів буття і діяльності людей, що виражаються у матеріал. житті, інтелектуал. рівні, морал. нормах, політ. і соц. від­носинах.

К. використовує наук. апарат класич. су­спільно-геогр. науки, а також наук. апарат багатьох суміж. наук. Це, насамперед, мікро- та макро­економіка, історія та гео­графія культури, релігіє­­знав­­ст­­во й гео­графія релігій, по­літ. гео­графія та геополітика, теорія держави, госп., адм. та між­нар. право, теорія корпорацій, між­нар. екон. від­носини й гео­графія між­нар. екон. від­носин та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю