Країнознавство

КРАЇНОЗНА́ВСТВО — сукупність між­галузевих на­укових досліджень, спрямованих на комплексне ви­вче­н­ня країн і регіонів, систематизацію та узагальне­н­ня даних про їхню природу і територію, гео­просторові особливості, склад населе­н­ня та його культуру, гос­подарство, су­спільно-політичну організацію, зовнішні від­носини. Обʼєкт К. — країни як основні елементи будови світосистеми, що роз­виваються в певному просторі й часі, а також їхні частини (ра­йони) та регіон. угрупова­н­ня. У контекс­ті світосистемних та цивілізаційних під­ходів країно­знавчі дослідже­н­ня повʼязують із ви­вче­н­ням соціальних, економічних, культурологічних і політичних аспектів геосистем країн та політичних утворень (держав), що вини­кають на їхніх теренах.

Історично склалося декілька різновидів К. Гео­графічне К. (Regional Studies) має багатовікові традиції й доволі чітку методологію та концепції дослідже­н­ня; дає систем­ні уявле­н­ня про особливості життя різних країн і народів. Знаковими у роз­витку цієї на­уки стали праці Б. Варенія (Вареніуса; «Geographia gene­ra­lis» / «Загальна гео­графія», Амстердам, 1650; у 18 ст. пере­кладено англійською та російською мовами), К. Ріт­тера («Die Erdkunde im Verhältniss zur Natur und zur Geschichte des Mens­chen» / «Земле­знавство від­нос­но природи й історії людства», у 19-ти т., від 1817), Е. Реклю («Nouvelle géographie universelle: la terre et les hommes» / «Нова загальна гео­графія: Земля і лю­ди», т. 1–19, Париж, 1875–93; досі вважається класикою К.), М. Ба­ранського («Экономическая гео­­графия СССР», Москва; Ленин­град, 1926), А. Гет­тнера («Die Geographie: Ihre Geschichte, ihre Wesen und ihre Methoden»  / «Гео­­графія: її історія, сутність та методи», Бреслау, 1927 / та  / «Ver­gleichende Länder­hun­de»  / «Краї­­но­­знавство Європи», т. 1–4, Ляйп­циґ; Берлін, 1933–35). В Україні К. досліджували П. Чубинський («Труды этно­графическо-ста­тисти­чес­кой экспедиции в Западно-Рус­ский край», т. 1–7, С.-Пе­тербург, 1872–79), С. Руд­ницький («Основи земле­зна­н­ня України. Кн. 2. Антропогео­графія України», Уж., 1926; низ­ка досліджень із політичної гео­графії Укра­їни), В. Кубі­йович («Геогра­фія укра­їнських і сумежних земель», Л., 1938; Краків; Л., 1943; один із фундаторів ЕУ). Лінгвістичне К. (Area Studies)  – певна форма обʼ­єд­на­н­ня різнобічних знань про ту чи іншу країну, її культуру, мову, історію тощо. Зро­стає значе­н­ня К. й у сфері дослідже­н­ня між­народних економічних та політичних звʼязків. Країно­знавчі між­народні дослідже­н­ня (International Studies) — важливий інструмент забезпече­н­ня ефективності й компетентності в між­­народних від­носинах як на державному, так і на приватному рівнях. Інтенсивний роз­виток туризму зумовив потребу в туристичному (рекреаційному) К., по­­кликаному стати науковою основою освоє­н­ня туристично-рекреаційних ресурсів регіонів планети, забезпечувати інформацією про країни і регіони. Особливе місце в сис­темі країно­знавчих досліджень посідає воєн­не К.

Основні принципи сучасного К.: територіальність, комплексність, кон­кретність (у по­єд­нан­ні з глобальністю), гуманістичність, еко­логічність. Сутність територіальності (регіоналізму) полягає в тому, що в межах певної країни (регіону) виникає специфічна єд­ність і взаємодія природи, людини (су­спільства) та її діяльності. Країна, як правило, є гео­просторовою утворе­н­ням взаємо­повʼязаних компонентів і процесів, якому притаман­на від­носна системна цілісність (але не закритість). Звідси випливає необхідність комплексності досліджень обʼєктивно існуючого сис­темного утворе­н­ня, що базується на глибокому аналізі особливостей формува­н­ня та функціонува­н­ня у ньому явищ і процесів. Принцип комплексності перед­бачає всебічне ви­вче­н­ня конкретних територій (регіонів). Протягом сто­літь класичне К. саме так під­ходило до характеристики країн і регіонів. Проте за сучасних умов виникає необхідність доповнити «конкретність» досліджень глобальністю, тобто обовʼязковим зі­ставле­н­ням регіон­них, національних та інших процесів у країні зі станом світосистеми в цілому, оскільки за умов інформаційно-технологічної революції процеси та закономірності світового господарства стають ви­значальними щодо систем нижчих ієрархічних рів­нів. Гуманістичний принцип у К. перед­бачає всебічне висвітле­н­ня провід­ної ролі людини, умов і якос­ті життя населе­н­ня, стану культури й рівня су­спільної організації народу в комплексі досліджува­н­ня про­блем. Один із важливих принципів К. — екологічний. В умовах за­грози екологічної кризи людству доводиться вирішувати про­блеми, повʼязані не лише із захистом природи та раціональним природокористува­н­ня, а й оптимізації та збалансованості роз­витку країн.

Зав­да­н­ня досліджень у сучасному К. можуть бути як класичні, повʼязані із викона­н­ням просвітницької та ін­­формаційної функцій, так і сучасні, акту­альність і значе­н­ня яких зро­стає в умовах зародже­н­ня пост­індустріальної (ноо­сферологічної) цивілізації й набу­т­тя нової якості у взаємодії господарством окремих країн і світового господарства. Насамперед, це комплексні країно­знавчі дослідже­н­ня кон­структивного спрямува­н­ня для забезпече­н­ня потреб регіональної по­літики, ра­йон­ного планува­н­ня, регіональних цільових про­грам збалансованого роз­витку тощо; аналітичні праці, націлені на забезпече­н­ня зовнішньо-економічних від­носин та геополітичних про­грам, повʼязані із національними інтересами тієї чи іншої держави; країно­знавчі ін­формаційні роз­робки, покликані за­безпечувати потреби внутрішнього та між­народного туризму.

К. проводить комплексні регіоні дослідже­н­ня су­спільно-економічного життя планети на макро- та мезорівнях. На макрорівні обʼєктом його до­сліджень є складна система, елементи якої — національні господарства країн світу та недержавні утворе­н­ня — взаємодіють між собою у різних формах. Згідно із законами між­народного поділу праці ця система за умов глобалізації має тенденцію змінюватися із су­спільно-економічного на су­спільно-гео­графічне. При цьому для сучасного світового господарства характерні такі риси: національні господарства множини країн світу, а також транс­національні корпорації, світові міста, регіон­ні інтеграційні утворе­н­ня функціонують і роз­виваються, використовуючи ресурсні можливості всієї геосистеми плане­ти; у складі ресурсної бази господарства країн світу поряд із землею, мі­нерально-сировин­ними, трудовими ре­­сурсами та ресурсами капіталу, які були ключовими в індустріальну епоху роз­витку світової цивілізації, дедалі більшого значе­н­ня набувають інтелектуальні ресурси людства та ресурси інформації; серед чин­ників економічного роз­­витку окремих країн і світу в цілому вирішальне значе­н­ня набувають мобільні фактори виробництва (рух капіталу, ін­новацій, інформації тощо); за умов інформаційно-технологічної революції в господарствах країн із роз­винутими економіками від­бувається з одного боку всебічне впровадже­н­ня в економічну діяльність інформаційних технологій та економіки знань, а з іншими — зро­стає доля зайнятих в обслуговуючих галузях, зрештою це змінює галузевих пропорції усього світового господарства, зумовлює формува­н­ня постіндустріального інформаційного су­спільства; у між­народному поділі праці у процесі інтернаціоналізації світового господарства формуються транс­національні корпорації та між­галузеві функціонально-господарські системи, технологічні та маркетингові звʼязки яких стають глобальними. Проте опорним гео­просторовим каркасом системи світового господарства ви­ступають країни (пере­важно незалежні), кожна з яких має притаман­не лише їй по­єд­на­н­ня ресурсного і виробничих можливостей. Кожна з суверен­них держав, як субʼєкт між­народного права, захищає свою політичну незалежність і територіальну цілісність, реалізує засади своєї національної без­пеки.

За умов нерівномірності роз­­витку господарства планети сучасне господарство країн пере­буває на різних стадіях і рівнях економічного роз­витку, що зумовлює істотні від­мін­ності в типології країн, а від­так і в методах їх країно­знавчих досліджень. На мезорівні обʼєк­та­ми досліджень К. є су­спільно-гео­графічні системи країн (як правило, суверен­них держав) різних типів. Ви­вчається стан і компонентний склад наявних економічних ресурсів і чин­ників роз­витку: забезпеченість земельними та мінерально-сировин­ними ресурсами, роз­міри та якісні ха­рактеристики трудових ресурсів, рівень накопиче­н­ня фізичного й інтелектуального капіталу, ефективність системи управлі­н­ня в державі та менеджменту на різних рівнях. Враховується, що якісні характеристики трудових ресурсів, капіталу та менеджменту залежать пере­важно від стану регіонального культурного субстрату країни або регіону: особливостей етногенезу та етно­екології, релігійної ситуації, ментальності народів, рів­ня роз­витку їхньої літератури, поезії, мистецтва тощо. Поряд із цим стан середовища ви­значається також історичними особливостями еко­номіки держави, внутрішньо-політичними подіями, що від­буваються в ній, а також спів­від­ноше­н­ням політичних сил, політично-гео­графічною та геополітичною си­­туацією в її від­носинах із навколишнім світом.

На макрорівні науковий пошук у К. виходить із по­єд­на­н­ня світосистемних та цивілізаційних парадигм. Світосистемна парадигма з ура­хува­н­ням глобалізації су­спільного жит­тя проявляється в ро­зумін­ній усві­домлен­ні взаємозвʼязку, вза­­є­­мозалежності країн, окремих людських спільнот, видів гос­по­дарю­ва­н­ня, природокористуван­ня тощо. Глобалізації сприяють такі процеси, як рух капіталу та діяльність у фінансовій сфері, діяль­ність транс­національних компаній, роз­виток комунікацій та інформаційних систем (супутниковий звʼязок, елек­трон­на пошта, Інтернет), між­народний туризм. Усе це спрощує комутативність між людьми, сприяє взаємопоро­зумін­ню. Цивілізаційна парадигма перед­бачає дослідже­н­ня про­блем окремих країн і регіонів, роз­глядаючи їх як сукупності способів буття і діяльності людей, що виражаються у матеріальному житті, інтелектуальному рівні, моральних нормах, політичних і соціальних від­носинах.

К. використовує науковий апарат класичної су­спільно-гео­графічної науки, а також науковий апарат багатьох суміжних наук. Це, насамперед, мікро- та макро­економіка, історія та гео­графія культури, релігіє­­знав­­ст­­во й гео­графія релігій, по­літична гео­графія та геополітика, теорія держави, господарського, адміністративного та між­народне право, теорія корпорацій, між­народні економічні від­носини й гео­графія між­народних економічних від­носин та ін.