Кубійович Володимир Михайлович

Визначення і загальна характеристика

КУБІ­ЙО́ВИЧ Володимир Михайлович (23. 09. 1900, м. Новий Сонч, Зх. Лемківщина, нині Малопольс. воєводства, Польща — 02. 11. 1985, Париж, похов. у м. Сарсель, Франція) — гео­граф, демо­граф, карто­граф, енциклопе­дист, організатор української науки в діаспорі, громадсько-політичний діяч. Батько був вихідцем з укр. селян. родини з галиц. Поку­т­тя, мати (дівоче прі­звище Добровольська) — з польс. родини. Під час укр.-польс. війни короткий час пере­­бував у лавах УГА в містах Коло­­мия (нині Івано-Фр. обл.) та Ста­­ніслав (нині Івано-Франківськ), однак через хворобу демобілізувався. 1918–23 з пере­рвою навч. на від­ділах гео­графії, геології та історії філос. факультету Яґел­лон. університету (Краків). Після закінче­н­ня Університету захистив доктор. дис. «Антропогео­графія Ґорґанів». Від 1922 учителював у польс. гімназіях Кракова; водночас ви­вчав спосіб життя пастухів у Бе­скидах, за­ймався геогр. про­блемами Нового Сончу, досліджував карпато­знавчі аспекти Словач­чини, Закарпа­т­тя та Буковини. Ви­ступав на між­нар. антропол., геогр., етногр. зʼїз­дах і кон­гресах у Празі (1924, 1932), Варшаві (1927, 1934), Бел­ґраді (1930) та Софії (1936), зʼїз­дах укр. гео­графів-педагогів (1929) і природо­знавців (1935) у Львові. 1928 габілітувався на під­­­ставі дослідж. про антропогео­графію Сх. Європи; того ж року обраний доцент Яґел­лон. університету, де читав лекції з антропогео­графії рад. України. 1930 за редакцією К. ви­йшов «Науковий збірник гео­графічної секції при Українській Студентській Громаді в Кра­кові». У на­ступ. році став дійс. чл. НТШ у Львові в Матем.-природн. секції та головою його Ге­огр. комісії.

На­прикінці 1920-х — у 1930-х рр. його дослідж. зосе­реджені на антропогео­графії Карпат (роз­селе­н­ня людей, жит­тя пастухів, викори­ста­н­ня земел. ресурсів) і демогеогр. про­блемах України. Також цікавився госп. комплексом рад. України, зокрема Донбасу. Згуртував дов­кола Геогр. комісії багатьох ви­знач. фахівців (Г. Дрогомирець­кого, М. Кулицького, В. Огонов­ського, С. Пашкевич, Ю. Полян­ського, О. Степанів-Дашкевич, І. Теслю, І. Федіва), з якими під­­готував «Адміністративну карту Галичини зі спеціальним уз­гляд­не­н­ням адміністраційного поділу греко-католицьких Епархій» (мас­­штаб 1 : 600 000, 1934), «Карту України і сумежних країв» (мас­­штаб 1 : 2 500 000, 1935), «Фізичну карту українських земель» (мас­штаб 1 : 1 500 000, 1939), «Ат­лас України й сумежних країв» (1937) і «Гео­графію українських і сумежних земель. Т. 1. Загальна гео­графія» (1938; усі — Львів). 1936 у Берліні від­булася ви­ставка його картогр. доробку (27 великих карт мас­штабу 1 : 1 250 000, 70 окремих карт мас­штабу 1 : 4 000 000 на 29 аркушах, 10 таблиць з діа­грамами). К. на основі влас. дослідж. ді­йшов висновку про те, що дані пере­пису 1931 у Польщі, зокрема у межах етніч. укр. земель, були сфальшовані — за офіц. результатами кількість українців у Галичині, Під­ляш­ші, Холмщині, Лемківщині та ін. була значно занижена. Дис­кутував з деякими польс. гео­графа­ми, зокрема Ю. Смоленським (Яґел­лон. університет) та Е. Ромером (Львів. університет), щодо маніпулюван­ня статист. даними. За об­стоюва­н­ня своєї думки щодо цих питань 1939 спочатку рада філос. ф-ту, а потім і мін-во вірови­знань та публіч. освіти Польщі по­збавили К. права викладати в Університеті та г-зіях. Від листопада 1939 — провід­ник Укр. центр. комітету в Кракові, який координував діяльність укр. організацій у Ген. губ. У квітні 1943 брав участь у створен­ні Укр. дивізії «Галичина». Водночас від 1940 — проф. Укр. вільного університету в Празі (пізні­ше — у Мюнхені). Під час 2-ї світової війни через брак часу не мав змоги у повній мірі за­йматися наук. дослідж., однак йому вдалося опублікувати «Карту “Лемківщина і Надся­н­ня”» (1940), «Фі­зичну карту Чорноморських країв» (1942), «Адміністративну карту Галичини» та 2-е вид. «Гео­графії українських і сумежних земель» (обидві — 1943; усі — Львів; Краків, з М. Кулицьким). 1945 ви­їхав до Німеч­чини, де у лютому 1946 був заарешт. амер. військовиками за звинуваче­н­ням у колаборації з окупац. нім. вла­дою, однак згодом повністю виправ­даний і звільнений.

На­прикінці березня 1947 разом з ін. науковцями ініціював від­новле­н­ня НТШ на еміграції, тоді ж обраний його ген. секр. Від 1951 — у Сарселі, де створив укр. наук. осередок у Франції. 1952–85 — голова Європ. від­ділу НТШ з осідком у цьому місті. Майже 40 остан. р. свого життя К. присвятив укр. енциклопедистиці, концептуючи її засади та будучи довголіт. редактором-реалізатором і автором числен. статей (само­стійно та спільно з ін. ученими здійснив комплексно-геогр. описи Бес­сарабії, Буковини, Високих Бе­скид, Волині, Галичи­ни, Донбасу, Дрогоб.-Борислав. пром. р-ну, Закарпа­т­тя, Крив­басу, Криму, Кубані, Пд. України, Під­ляш­шя, Поді­л­ля, Поку­т­тя, По­ліс­ся, Полтавщини, Пося­н­ня, Пряшівщини, Слобожанщини, Ставропільщини, Терщини та ін.) заг.-предмет. (Мюнхен, Нью-Йорк; кн. 1–3, 1949–52) і словник. (Па­риж, Нью-Йорк; кн. 1–10, 1955–84) ЕУ, англомовних «Ukraine. A Concise Encyclopaedia» (Toron­­to; t. 1, 1962; 1963; 1982; t. 2, 1971) і «Encyclopedia of Ukraine» (Toron­­to; Buffalo; London; t. 1, 1984; t. 2, 1988; за редакторства Д. Струка 1993 ви­йшло ще 3 томи). Довкола ЕУ К. обʼ­єд­нав майже всіх ві­домих укр. учених діаспори, фахівців різних ділянок україно­знавства, зокрема А. Жу­ковського, І. Кошелівця, Б. Крав­ціва, Ю. Луцького, О. Оглоблина, Н. Полонську-Василенко, Ю. Ше­вельова. 1953 завершив і надру­­кував «Етно­графічну карту Пів­ден­но-Західної України (Галичини)» (Лондон; Мюнхен; Нью-Йорк; Париж). У післявоєн. час написав низку праць, присвяче­них роз­витку укр. науки в УРСР і за її межами, про­блемам енциклопедистики, демогр. аспек­там укр. еміграції, укр. діаспорі Пн. Америки, Сибіру, Серед. Азії, змінам стану та складу насел. і міграц. процесам в УРСР. Автор спогадів «Мені — 70» (Париж; Мюнхен, 1970), «Українці в Генеральній губернії 1939–41. Історія Українського центрального комітету» (Чикаґо, 1975) і «Мені — 85» (Мюнхен, 1985). У 1981 став першим лауреатом Канад. фундації укр. студій. 28 вересня 1985 у Нью-Йорку у звʼязку з його 85-річ­чям прове­дено ювіл. конф. Заг. зборів Істор.-філос. секції НТШ, 1995 у Тернополі та 2000 у Львові — наук. конф. від­повід­но до 95-ти та 100-річчя від дня народже­н­ня. В. Шаблій упорядкував зі­бра­н­ня праць «Володимир Кубі­йович. Наукові праці» (Париж; Л., 1996, т. 1–2). Архів К. знаходиться у Канад. ін­ституті укр. студій. У Львові на його честь на­звано вулицю, а на будинку на вул. Листопадового Чину встановлено мемор. дошку.

Пр.: Територія й людність українських земель. Краків; Л., 1943; Гео­графія Укра­їни. Мюнхен, 1949; Дві українські енци­клопедії. Мюнхен, 1961 (спів­автор); Змі­ни в стані населе­н­ня Української РСР у 1959–1969 рр. Мюнхен, 1972; Мої візи­­ти у Митрополита Андрея Шептиць­кого // УІ. 1989. № 1/3; Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка (1873–1949). Л., 1991; Наукові праці: В 2 т. Л., 1996–2000.

Літ.: Кошелівець І. Володимиру Кубі­­йовичу — 75. Мюнхен, 1975; Шаблій О. Володимир Кубі­йович: Енциклопедія життя і творе­н­ня. Париж; Л., 1996; Бу­­дівничі НТШ й ЕУД: Володимир Кубі­йо­­вич (1900–1985), Атанас Фіґоль (1908–1993). К., 1998.

А. І. Жуковський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю