КУБІ­ЙО́ВИЧ Володимир Михайлович (23. 09. 1900, м. Новий Сонч, Західна Лемківщина, нині Малопольського воєводства, Польща — 02. 11. 1985, Париж, похований у м. Сарсель, Франція) — гео­граф, демо­граф, карто­граф, енциклопе­дист, організатор української науки в діаспорі, громадсько-політичний діяч. Батько був вихідцем з української селянської родини з галицького Поку­т­тя, мати (дівоче прі­звище Добровольська) — з польської родини. Під час українсько-польської війни короткий час пере­­бував у лавах УГА в містах Коло­­мия (нині Івано-Франківська обл.) та Ста­­ніслав (нині Івано-Франківськ), однак через хворобу демобілізувався. 1918–23 з пере­рвою на­вчався на від­ділах гео­графії, геології та історії філософського факультету Яґел­лонського університету (Краків). Після закінче­н­ня Університету захистив докторську дисертацію «Антропогео­графія Ґорґанів». Від 1922 учителював у польських гімназіях Кракова; водночас ви­вчав спосіб життя пастухів у Бе­скидах, за­ймався гео­графічними про­блемами Нового Сончу, досліджував карпато­знавчі аспекти Словач­чини, Закарпа­т­тя та Буковини. Ви­ступав на між­народних антропологічних, гео­графічних, етно­графічних зʼ­їздах і кон­гресах у Празі (1924, 1932), Варшаві (1927, 1934), Бел­ґраді (1930) та Софії (1936), зʼ­їздах українських гео­графів-педагогів (1929) і природо­знавців (1935) у Львові. 1928 габілітувався на під­­­ставі дослідже­н­ня про антропогео­графію Східної Європи; того ж року обраний доцентом Яґел­лонського університету, де читав лекції з антропогео­графії радянської України. 1930 за редакцією К. ви­йшов «Науковий збірник гео­графічної секції при Українській Студентській Громаді в Кра­кові». У на­ступному році став дійсним членом НТШ у Львові в Математично-природничій секції та головою його Гео­графічної комісії.

На­прикінці 1920-х — у 1930-х роках його дослідже­н­ня зосе­реджені на антропогео­графії Карпат (роз­селе­н­ня людей, жит­тя пастухів, викори­ста­н­ня земельних ресурсів) і демогео­графічних про­блемах України. Також цікавився господарським комплексом радянської України, зокрема Донбасу. Згуртував дов­кола Гео­графічної комісії багатьох ви­значних фахівців (Г. Дрогомирець­кого, М. Кулицького, В. Огонов­ського, С. Пашкевич, Ю. Полян­ського, О. Степанів-Дашкевич, І. Теслю, І. Федіва), з якими під­­готував «Адміністративну карту Галичини зі спеціальним уз­гляд­не­н­ням адміністраційного поділу греко-католицьких Епархій» (мас­­штаб 1 : 600 000, 1934), «Карту України і сумежних країв» (мас­­штаб 1 : 2 500 000, 1935), «Фізичну карту українських земель» (мас­штаб 1 : 1 500 000, 1939), «Ат­лас України й сумежних країв» (1937) і «Гео­графію українських і сумежних земель. Т. 1. Загальна гео­графія» (1938; усі — Львів). 1936 у Берліні від­булася ви­ставка його карто­графічного доробку (27 великих карт мас­штабу 1 : 1 250 000, 70 окремих карт мас­штабу 1 : 4 000 000 на 29 аркушах, 10 таблиць з діа­грамами). К. на основі власних дослідже­н­ня ді­йшов висновку про те, що дані пере­пису 1931 у Польщі, зокрема у межах етнічних українських земель, були сфальшовані — за офіційними результатами кількість українців у Галичині, Під­ляш­ші, Холмщині, Лемківщині та ін. була значно занижена. Дис­кутував з деякими польськими гео­графа­ми, зокрема Ю. Смоленським (Яґел­лонський університет) та Е. Ромером (Львівський університет), щодо маніпулюван­ня статистичними даними. За об­стоюва­н­ня своєї думки щодо цих питань 1939 спочатку рада філософського факультету, а потім і міністерство вірови­знань та публічної освіти Польщі по­збавили К. права викладати в Університеті та гімназіях. Від листопада 1939 — провід­ник Українського центрального комітету в Кракові, який координував діяльність українських організацій у Генеральній губернії. У квітні 1943 брав участь у створен­ні Української дивізії «Галичина». Водночас від 1940 — професор Українського вільного університету в Празі (пізні­ше — у Мюнхені). Під час 2-ї світової війни через брак часу не мав змоги у повній мірі за­йматися науковими дослідже­н­нями, однак йому вдалося опублікувати «Карту “Лемківщина і Надся­н­ня”» (1940), «Фі­зичну карту Чорноморських країв» (1942), «Адміністративну карту Галичини» та 2-е ви­да­н­ня «Гео­графії українських і сумежних земель» (обидві — 1943; усі — Львів; Краків, з М. Кулицьким). 1945 ви­їхав до Німеч­чини, де у лютому 1946 був заарештований американськими військовиками за звинуваче­н­ням у колаборації з окупаційною німецькою вла­дою, однак згодом повністю виправ­даний і звільнений.

На­прикінці березня 1947 разом з іншими науковцями ініціював від­новле­н­ня НТШ на еміграції, тоді ж обраний його генеральним секретарем. Від 1951 — у Сарселі, де створив український науковий осередок у Франції. 1952–85 — голова Європейського від­ділу НТШ з осідком у цьому місті. Майже 40 остан­ніх років свого життя К. присвятив українській енциклопедистиці, концептуючи її засади та будучи довголітнім редактором-реалізатором і автором числен­них статей (само­стійно та спільно з іншими ученими здійснив комплексно-гео­графічні описи Бес­сарабії, Буковини, Високих Бе­скид, Волині, Галичи­ни, Донбасу, Дрогобицько-Бориславського промислового ра­йону, Закарпа­т­тя, Крив­басу, Криму, Кубані, Пів­ден­ної України, Під­ляш­шя, Поді­л­ля, Поку­т­тя, По­ліс­ся, Полтавщини, Пося­н­ня, Пряшівщини, Слобожанщини, Ставропільщини, Терщини та ін.) загально­предметної (Мюнхен, Нью-Йорк; кн. 1–3, 1949–52) і словникової (Па­риж, Нью-Йорк; кн. 1–10, 1955–84) ЕУ, англомовних «Ukraine. A Concise Encyclopaedia» (Toron­­to; t. 1, 1962; 1963; 1982; t. 2, 1971) і «Encyclopedia of Ukraine» (Toron­­to; Buffalo; London; t. 1, 1984; t. 2, 1988; за редакторства Д. Струка 1993 ви­йшло ще 3 томи). Довкола ЕУ К. обʼ­єд­нав майже всіх ві­домих українських учених діаспори, фахівців різних ділянок україно­знавства, зокрема А. Жу­ковського, І. Кошелівця, Б. Крав­ціва, Ю. Луцького, О. Оглоблина, Н. Полонську-Василенко, Ю. Ше­вельова. 1953 завершив і надру­­кував «Етно­графічну карту Пів­ден­но-Західної України (Галичини)» (Лондон; Мюнхен; Нью-Йорк; Париж). У післявоєн­ний час написав низку праць, присвяче­них роз­витку української науки в УРСР і за її межами, про­блемам енциклопедистики, демо­графічним аспек­там української еміграції, українській діаспорі Пів­нічної Америки, Сибіру, Середньої Азії, змінам стану та складу населе­н­ня і міграційним процесам в УРСР. Автор спогадів «Мені — 70» (Париж; Мюнхен, 1970), «Українці в Генеральній губернії 1939–41. Історія Українського центрального комітету» (Чикаґо, 1975) і «Мені — 85» (Мюнхен, 1985). У 1981 став першим лауреатом Канадської фундації українських студій. 28 вересня 1985 у Нью-Йорку у звʼязку з його 85-річ­чям прове­дено ювілейну конференцію Загальних зборів Історико-філософської секції НТШ, 1995 у Тернополі та 2000 у Львові — наукові конференції від­повід­но до 95-ти та 100-річчя від дня народже­н­ня. В. Шаблій упорядкував зі­бра­н­ня праць «Володимир Кубі­йович. Наукові праці» (Париж; Львів, 1996, т. 1–2). Архів К. знаходиться у Канадському ін­ституті українських студій. У Львові на його честь на­звано вулицю, а на будинку на вул. Листопадового Чину встановлено меморіальну дошку.