Кубійович Володимир Михайлович

КУБІЙО́ВИЧ Володимир Михайлович (23. 09. 1900, м. Новий Сонч, Зх. Лемківщина, нині Малопольс. воєводства, Польща — 02. 11. 1985, Париж, похов. у м. Сарсель, Франція) — географ, демограф, картограф, енциклопе­дист, організатор української науки в діаспорі, громадсько-політичний діяч. Батько був вихідцем з укр. селян. родини з галиц. Покуття, мати (дівоче прізвище Добровольська) — з польс. родини. Під час укр.-польс. війни короткий час пере­бував у лавах УГА в містах Коло­­мия (нині Івано-Фр. обл.) та Ста­­ніслав (нині Івано-Франківськ), однак через хворобу демобілізувався. 1918–23 з перервою навч. на відділах географії, геології та історії філос. факультету Яґеллон. університету (Краків). Після закінчення Університету захистив доктор. дис. «Антропогеографія Ґорґанів». Від 1922 учителював у польс. гімназіях Кракова; водночас вивчав спосіб життя пастухів у Бескидах, займався геогр. про­блемами Нового Сончу, досліджував карпатознавчі аспекти Словаччини, Закарпаття та Буковини. Виступав на міжнар. антропол., геогр., етногр. з’їз­дах і конгресах у Празі (1924, 1932), Варшаві (1927, 1934), Бел­ґраді (1930) та Софії (1936), з’їз­дах укр. географів-педагогів (1929) і природознавців (1935) у Львові. 1928 габілітувався на під­ставі дослідж. про антропогеографію Сх. Європи; того ж року обраний доцент Яґеллон. університету, де читав лекції з антропогеографії рад. України. 1930 за редакцією К. вийшов «Науковий збірник географічної секції при Українській Студентській Громаді в Кра­кові». У наступ. році став дійс. чл. НТШ у Львові в Матем.-природн. секції та головою його Ге­огр. комісії.

Наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. його дослідж. зосе­реджені на антропогеографії Карпат (розселення людей, жит­тя пастухів, використання земел. ресурсів) і демогеогр. проблемах України. Також цікавився госп. комплексом рад. України, зокрема Донбасу. Згуртував дов­кола Геогр. комісії багатьох визнач. фахівців (Г. Дрогомирець­кого, М. Кулицького, В. Огонов­ського, С. Пашкевич, Ю. Полян­ського, О. Степанів-Дашкевич, І. Теслю, І. Федіва), з якими під­готував «Адміністративну карту Галичини зі спеціальним узгляд­ненням адміністраційного поділу греко-католицьких Епархій» (мас­штаб 1 : 600 000, 1934), «Карту України і сумежних країв» (мас­штаб 1 : 2 500 000, 1935), «Фізичну карту українських земель» (масштаб 1 : 1 500 000, 1939), «Ат­лас України й сумежних країв» (1937) і «Географію українських і сумежних земель. Т. 1. Загальна географія» (1938; усі — Львів). 1936 у Берліні відбулася виставка його картогр. доробку (27 великих карт масштабу 1 : 1 250 000, 70 окремих карт масштабу 1 : 4 000 000 на 29 аркушах, 10 таблиць з діаграмами). К. на основі влас. дослідж. дійшов висновку про те, що дані перепису 1931 у Польщі, зокрема у межах етніч. укр. земель, були сфальшовані — за офіц. результатами кількість українців у Галичині, Підляшші, Холмщині, Лемківщині та ін. була значно занижена. Дискутував з деякими польс. географа­ми, зокрема Ю. Смоленським (Яґеллон. університет) та Е. Ромером (Львів. університет), щодо маніпулюван­ня статист. даними. За обстоювання своєї думки щодо цих питань 1939 спочатку рада філос. ф-ту, а потім і мін-во віровизнань та публіч. освіти Польщі позбавили К. права викладати в Університеті та г-зіях. Від листопада 1939 — провідник Укр. центр. комітету в Кракові, який координував діяльність укр. організацій у Ген. губ. У квітні 1943 брав участь у створенні Укр. дивізії «Галичина». Водночас від 1940 — проф. Укр. вільного університету в Празі (пізні­ше — у Мюнхені). Під час 2-ї світової війни через брак часу не мав змоги у повній мірі займатися наук. дослідж., однак йому вдалося опублікувати «Карту “Лемківщина і Надсяння”» (1940), «Фі­зичну карту Чорноморських країв» (1942), «Адміністративну карту Галичини» та 2-е вид. «Географії українських і сумежних земель» (обидві — 1943; усі — Львів; Краків, з М. Кулицьким). 1945 виїхав до Німеччини, де у лютому 1946 був заарешт. амер. військовиками за звинуваченням у колаборації з окупац. нім. вла­дою, однак згодом повністю виправданий і звільнений.

Наприкінці березня 1947 разом з ін. науковцями ініціював відновлення НТШ на еміграції, тоді ж обраний його ген. секр. Від 1951 — у Сарселі, де створив укр. наук. осередок у Франції. 1952–85 — голова Європ. відділу НТШ з осідком у цьому місті. Майже 40 остан. р. свого життя К. присвятив укр. енциклопедистиці, концептуючи її засади та будучи довголіт. редактором-реалізатором і автором числен. статей (самостійно та спільно з ін. ученими здійснив комплексно-геогр. описи Бессарабії, Буковини, Високих Бескид, Волині, Галичи­ни, Донбасу, Дрогоб.-Борислав. пром. р-ну, Закарпаття, Крив­басу, Криму, Кубані, Пд. України, Підляшшя, Поділля, Покуття, По­лісся, Полтавщини, Посяння, Пряшівщини, Слобожанщини, Ставропільщини, Терщини та ін.) заг.-предмет. (Мюнхен, Нью-Йорк; кн. 1–3, 1949–52) і словник. (Па­риж, Нью-Йорк; кн. 1–10, 1955–84) ЕУ, англомовних «Ukraine. A Concise Encyclopaedia» (Toron­­to; t. 1, 1962; 1963; 1982; t. 2, 1971) і «Encyclopedia of Ukraine» (Toron­­to; Buffalo; London; t. 1, 1984; t. 2, 1988; за редакторства Д. Струка 1993 вийшло ще 3 томи). Довкола ЕУ К. об’єднав майже всіх відомих укр. учених діаспори, фахівців різних ділянок українознавства, зокрема А. Жу­ковського, І. Кошелівця, Б. Крав­ціва, Ю. Луцького, О. Оглоблина, Н. Полонську-Василенко, Ю. Ше­вельова. 1953 завершив і надру­­кував «Етнографічну карту Південно-Західної України (Галичини)» (Лондон; Мюнхен; Нью-Йорк; Париж). У післявоєн. час написав низку праць, присвяче­них розвитку укр. науки в УРСР і за її межами, проблемам енциклопедистики, демогр. аспек­там укр. еміграції, укр. діаспорі Пн. Америки, Сибіру, Серед. Азії, змінам стану та складу насел. і міграц. процесам в УРСР. Автор спогадів «Мені — 70» (Париж; Мюнхен, 1970), «Українці в Генеральній губернії 1939–41. Історія Українського центрального комітету» (Чикаґо, 1975) і «Мені — 85» (Мюнхен, 1985). У 1981 став першим лауреатом Канад. фундації укр. студій. 28 вересня 1985 у Нью-Йорку у зв’язку з його 85-річчям прове­дено ювіл. конф. Заг. зборів Істор.-філос. секції НТШ, 1995 у Тернополі та 2000 у Львові — наук. конф. відповідно до 95-ти та 100-річчя від дня народження. В. Шаблій упорядкував зібрання праць «Володимир Кубійович. Наукові праці» (Париж; Л., 1996, т. 1–2). Архів К. знаходиться у Канад. інституті укр. студій. У Львові на його честь названо вулицю, а на будинку на вул. Листопадового Чину встановлено мемор. дошку.

Рекомендована література

1. Кошелівець І. Володимиру Кубі­йовичу — 75. Мюнхен, 1975;
   Google Scholar Internet
2. Шаблій О. Володимир Кубійович: Енциклопедія життя і творення. Париж; Л., 1996;
   Google Scholar Internet
3. Бу­­дівничі НТШ й ЕУД: Володимир Кубійо­­вич (1900–1985), Атанас Фіґоль (1908–1993). К., 1998.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю