ГОЯ́Н Ярема Петрович (11. 07. 1940, с. Долiшнє Залуч­чя, нині Снятин. р-ну Iвано-Фр. обл. — 28. 09. 2018, Київ) — письмен­ник, журналіст, мистецтво­знавець. Член НСПУ (1984). Заслужений діяч мистецтв України (1998). Держ. премiя України iм. Т. Шевченка (1993), Літ. премії ім. Я. Галана (1975), Марка Черемшини (2000), І. Кошелівця (2000), Олени Пчілки (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2004). Закiн. Львiв. університет (1964). Працював у ред. обл. і респ. газет; 1967–87 — керівник від­ділу культури г. «Демократична Україна»; від 1987 — гол. ред., від 1989 — директор видавництва «Веселка»; від 2001 — гол. ред., від 2005 — шеф-ред. ж. «Веселочка». Від 1995 — у складі правлі­н­ня товариства «Просвіта». Творчість Г. присвяч. рідній землі, близьким людям, роз­кри­т­тю краси нар. характеру. Значне місце від­ведено дит. тематиці. Написав крає­знавчі нариси «Моршин» (1973), «Немирiв» (1977), «Львiвщина» (1982); зб. худож. оповід­ей про талановитих людей України «Рушники» (1975), «Славичі» (1979); зб. оповідань та повістей «Вогні яворові» (1984) і «Перстень верховинця» (1989) — про трагічні події 2-ї світової війни та післявоєн. життя на зх.-укр. землях; кн. спогадiв «Василь Касiян» (1986). Автор повісті «Таємниця Лесикової скрипки» (1992; 2003), кн. публіцист. есе «Воскреснемо!» (2000; іл. В. Касіяна); кн. «Присвята» (2001), «Собор української душі» та «Чистий, як душа українця» (обидві — 2004) — про видат. діячів укр. культури минулих часів і сьогоде­н­ня; есе «Маестро» (2005; про М. Колес­су); зб. худож. творів «Ластівка», «Дорога», «Лицар нації» (усі — 2003). Усі за­значені книги опубл. у Києві. За­ймався просвітн. і благодій. діяльністю.