ГРАБА́Р Петро Микола­йович (10. 09. 1898, Київ — 28. 01. 1986, Париж) — лікар-імунолог. Брат А. Грабаря. З походже­н­ня дворянин. Від 1916 навч. в Пажеському корпусі у Петро­граді (нині С.-Петербург). 1919 з сімʼєю емігрував до Франції, де закін. Хім. інж. школу в м. Лілль (1924). Працював на виробництві; від 1926 — зав. лаб. клін. медицини Страсбур. університету, де водночас і навч., від 1931 — асист. мед. факультету Університету; 1938–66 очолював лаб. (згодом від­діл хімії мікробів) Пастерів. ін­ституту в Парижі; водночас від 1960 — директор Ін­ституту з ви­вче­н­ня раку в м. Вільжюїф при Нац. центрі наук. досліджень. Здійснював очище­н­ня інсуліну. Від­крив син­дром солезалеж. азотемії і описав його на біо­хім. рівні. У доктор. дис. (1943) об­ґрунтував метод ультрафільтрації, завдяки за­стосуван­ню якого вдалося встановити кількість біол. компонентів (ферментів, токсинів, антитіл, вірусів) у крові. Автор методу імуно­електрофоретич. аналізу. Засн. Франц. товариства імунологів, тривалий час був його президентом. Кавалер (1954) і офіцер (1964) ордену Почес. легіону Франції.