Гранична схильність до заощадження

ГРАНИ́ЧНА СХИ́ЛЬНІСТЬ ДО ЗАОЩА́ДЖЕННЯ  — частка приросту витрат на заощадження, зіставлена з додатковою одиницею наявного доходу. Передається формулою MPS = ΔS/ΔY_d, де MPS — Г. с. д. з.; ΔS — приріст заощаджень; ΔY_d — приріст наяв. доходу. Це поняття було введене в екон. аналіз британ. економістом Дж.-М. Кейнсом. У класич. концепції в аналізі розподілу наяв. доходу на споживання і заощадження провідна роль належала заощадженням, оскільки домашні господарства розглядають їх як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання у довгострок. періоді. Домашні господарства порівнюють користь від споживання нині з вигодами майбут. споживання. Параметром, що виражає міру надання переваг поточ. споживанню перед майбутнім, є ставка відсотка. Чим вищою вона є, тим більш ефектив. стають заощадження і відкладене (майбутнє) споживання. Отже, заощадження є зростаючою функцією від ставки відсотка. На противагу цим класич. концепціям Дж.-М. Кейнс вважав, що бажання людей заощаджувати їх доход обумовлене прагненням накопичити резерв на випадок непередбач. обставин, забезпечити свою старість, дати освіту дітям, забезпечити необхідні кошти для комерції, бажанням забезпечити доходи у формі відсотка, насолоджуватися відчуттям незалежності, сподіванням залишити спадщину, просто скупістю. Але чим більше суб’єкти заощаджують, тим менший попит пред’являють вони на продукцію, отже, тим меншою є величина нац. доходу. Це явище Дж.-М. Кейнс назвав «парадоксом заощаджень», який наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства про провідну роль сукуп. попиту в моделі «сукупний попит — сукупна пропозиція». За допомогою показника Г. с. д. з. прогнозують динаміку заощаджень залежно від можливих змін наяв. доходу.

Завантажити статтю