Гранін Данило Олександрович

ГРА́НІН Данило Олександрович (Гранин Даниил Александрович; справж. — Герман; 01. 01. 1919, м. Вольськ, нині Курської обл., РФ — 05. 07. 2017, С.-Петербург) — російський письмен­ник. Герой Соц. Праці (1989). Премія Г. Гайне. Член Нім. АМ. Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди. Член правлі­н­ня СП СРСР (1954–91). Нар. депутат ВР СРСР (1989–91). Закін. Ленінгр. політех. ін­ститут (нині С.-Петербург, 1940). Як прозаїк дебютував 1937 у ж. «Резец» (№ 4). Початком профес. літ. діяльності (на думку Г.) є публікація оповіда­н­ня «Вариант второй» у ж. «Звезда» (1941, № 1). Автор зб. малої прози «Ярослав Домбровский» (1951), «Новые друзья» (1952), «Обратный билет» (1978); соц. романів «Искатели» (1954; екранізація 1957, реж. М. Шапіро), «После свадьбы» (1958; екранізація 1963, реж. М. Єршов), «Иду на грозу» (1962; екранізація 1966, реж. С. Мікаелян; усі — «Ленфільм»); книг подорожніх приміток «Остров молодых» (1962), «Церковь в Овере» (1969), «Сад камней» (1971); худож.-докум. прози: повісті про біо­лога О. Любишева «Такая удивительная жизнь» (1974), роману про героїчну долю жінки-фронтовика «Клавдия Вилор» (1976, Державна премія СРСР), хроніки блокад. епопеї Ленін­града «Блокадная книга» у 2-х ч. (1977–81; у спів­авт. з О. Адамовичем), біогр. роману про долю рад. генетика М. Тимофєєва-Ресовського «Зубр» (1987); шпигун. роману «Бегство в Рос­сию» (1994); мета­істор. романів «Картина» (1980), «Вечера с Петром Великим» (2000) та повісті «Неи­звестный человек» (1990); зб. публіцист. ст. «Выбор цели» (1986), «О наболевшем» (1988), «Точка опоры» (1989). Неодноразово друкувалися «Из­бран­ные прои­зведения» Г. (у 2-х т., 1969; у 4-х т., 1978–80; у 5-ти т., 1989–90; у 3-х т., 2006). Усі твори Г. ви­дані у Ленін­граді (нині С.-Петербург). Осн. темою творів письмен­ника є науковці та їхні моральні цін­ності. Від­стоюючи наукові здобутки, талант і свободу вибору дослідника, автор зосереджується здебільшого на морально-етичних пита­н­нях. Зокрема в романі «Иду на грозу» від­ображено тему антисемітизму в рад. науці, сюжет «Зубра» та «Такой удивительной жизни» будується на проти­ставлен­ні особистість–­влада. Лейтмотив істор. творів — недоречність при­стосува­н­ня історії до вимог сьогоде­н­ня. Значне місце у творчості Г. посідає і антивоєн­на проза, яка в одних випадках має автобіогр. під­текст, а в інших — спирається на фактичну основу. Укр. мовою окремі твори Г. пере­клали З. Біленко, Г. Кулінич, Ф. Неборячок, М. Сидоренко. Серед укр. пере­кладів — «Шукачі» (1956), «Після весі­л­ля» (1965), «Іду на грозу» (1969), «Картина. Дощ у чужому місті» (1983; усі — Київ). За творами Г., зокрема «Иду на грозу», «После свадьбы», «Кто-то должен», по­ставлено ви­стави у Нац. академік театрі рос. драми ім. Лесі Українки (Київ) та ін. театрах України.

Завантажити статтю