ВОДОЗБІ́Р — територія, з якої надходить поверх­невий чи під­земний стік до річок, озер чи інших водотоків і водойм. Ін. назва — водозабірний басейн. Роз­різняють В. поверх­неві і під­земні. В Україні найбільші площі В. мають річки Дніпро (286 тис. км2), Дністер (72,1 тис. км2), Пів­ден­ний Буг (67,3 тис. км2) та Сіверський Донець (54,9 тис. км2). В. характеризують гідро­граф. (морфометр.) показники: роз­міри (довжина, ширина, площа), пере­січ. нахил, висота над р. м., а також геогр. роз­ташува­н­ня, клімат. Значний вплив на умови формува­н­ня, характер стоку має будова поверх­ні В. (рельєф, геол. структура, ґрунти, наявність озер та боліт, рослин­ність), його лісистість. Збільше­н­ня лісистості В. посилює водо­охорон­ну роль лісу, сприяє зменшен­ню повеней. У межах В. формують рац. спів­від­ноше­н­ня лісових, польових, лучних, водних угідь, що забезпечує рівновагу між продуктивністю та екол. оптимальністю ландшафтів. Ві­домості про В. використовують у проектуван­ні та впроваджен­ні ґрунтоводо­охорон. заходів.