Водорості

ВО́ДОРОСТІ (Algae) — поліфілетична група нижчих (сланевих) фотоавтотрофних організмів, які мешкають переважно у водному середовищі або вторинно пристосувалися до життя у ґрунті чи в інших умовах. За будовою клітин розрізняють В. прокаріотичні (не мають типового ядра, оточеного ядер. мембраною, та клітин. органел) й евкаріотичні (мають сформоване ядро та клітинні органели). Вегетативне тіло В. — слань, або талом — буває одноклітин., колоніал., неклітин., багатоклітинним. Розміри В. коливаються в межах від 1 мікрона (Synechocystis) до кількох десятків метрів (деякі мор. бурі В.). Осн. типи морфол. структури тіла В.: монадний (джгутиковий), амебоїдний, гемімонадний, кокоїдний, сарциноїдний, нитчастий, різнонитчастий, псевдопаренхіматозний, паренхіматозний, сифональний та сифонокладальний. В усіх відділах евкаріот. В. (за винятком Rhodophyta) є представники, рухливі у вегетат. стані, або стадії розвитку (зооспори, гамети), що мають рухал. апарат. Рух відбувається за допомогою особливих структур, що є тимчасовими (ризоподії, псевдоподії) або постійними (аксоподії, джгутики) виростами клітини. Прокаріот. синьозелені В. також здатні до руху, що здійснюється завдяки ритміч. хвилеподіб. скороченню протопластів клітин, мікрофібрил клітин. покривів та слизових піхов, або за рахунок односторон. виділення слизу протопластами клітин. Для В. характерні 2 типи розмноження: нестатеве (включаючи вегетативне) і статеве. У багатьох В. спостерігається чергування поколінь. Вегетат. розмноження відбувається шляхом простого поділу клітини В. надвоє, повтор. багатораз. діленням, брунькуванням, фрагментацією слані, а також столонами, параспорами, бульбочками, акінетами. Власне нестатеве розмноження здійснюється за допомогою спеціаліз. клітин — спор. Статеве розмноження у В. полягає у злитті 2-х клітин, внаслідок чого виникає зигота, що виростає в нову особину або дає зооспори.

В останні десятиліття систематика В. зазнала суттєвих змін, пов’яз. з використанням поряд з морфол. та біохім. ознаками ультраструктур. та молекулярно-генет. даних. Відомо понад 160 тис. видів В., об’єднаних у відділи: синьозелених (Сyanophyta), евгленофітових (Euglenophyta), хлорарахніофітових (Chlorarachniophyta), рафідофітових (Raphidophyta), золотистих (Chrysophyta), евстигматофітових (Eustigmatophyta), діатомових (Bacillariophyta), бурих (Phaeophyta), жовтозелених (Xanthophyta), диктіофітових (Dictyophyta), динофітових (Dinophyta), гаптофітових (Haptophyta), криптофітових (Cryptophyta), глаукоцистофітових (Glaucocystophyta), червоних (Rhodophyta), зелених (Chlorophyta) та ін.

За типом живлення більшість В. належить до фотоавтотрофів. Як і у вищих рослин, фотосинтез В. відбувається з виділенням кисню за рахунок енергії соняч. світла, завдяки комплексу пігментів, склад яких різноманіт. та специф. у різних відділах В. Деякі з них поряд із фотоавтотрофією здатні до симбіо-, фото- або гетеротрофії, і за певних умов можуть повністю на них переходити.

В. поширені в різноманіт. водних, назем. та ґрунт. біотопах, вони є обов’язковими компонентами гідро- та геобіоценозів. Осн. екол. угруповання В.: планктонні, нейстонні, перифітонні, бентосні, наземні (аерофітні), ґрунтові, термальні, кріобіонти, галобіонти тощо. Роль В. у природі надзвичайно важлива. Вони є осн. продуцентами кисню та орган. речовин у водному середовищі, а також у назем. біотопах, несприятливих для розвитку вищих рослин. Сумар. внесок В. у заг. продукцію орган. вуглецю на Земній кулі складає 26–90 %. Океаніч. фітопланктон є гол. регулятором балансу кисню в атмосфері. Беручи участь у процесі кругообігу речовин у природі, В. виступають актив. агентами самоочищення водойм, первин. процесів ґрунтоутворення та відновлення родючості ґрунту. В. широко застосовуються в госп. діяльності людини як джерело хім. елементів та їх сполук, білків, вітамінів, мікроелементів, орган. кислот, ефірів, біологічно активних речовин, як сировина для харч., фармацевт., косметич. та парфумер. промисловості. Негатив. наслідок життєдіяльності В. — біокорозія буд. та пром. матеріалів, пошкодження пам’яток архітектури та мистецтва, обростання гідротех. споруд, водогонів тощо. Масове розмноження В. у водоймах («цвітіння» води) може спричинити вторинне біол. забруднення та інтоксикацію водойм. Вивченням В. займається альгологія (фікологія).

Літ.: Голлербах М. М. Жизнь растений. Т. 3. Водоросли, лишайники. Москва, 1977; Вассер С. П. и др. Водоросли: Справоч. К., 1989; Масюк Н. П., Костіков І. Ю. Водорості в системі органічного світу. К., 2002; Algae of Ukraine: diversity, nomenclature, taxonomy, ecology and geography. Ruggel, 2005.

О. М. Виноградова

Розмір шрифту

Водорості

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті