Водорості

ВО́ДОРОСТІ (Algae) — поліфілетична група нижчих (сланевих) фотоавтотрофних організмів, які мешкають пере­важно у водному середовищі або вторин­но при­стосувалися до життя у ґрунті чи в інших умовах. За будовою клітин роз­різняють В. прокаріотичні (не мають типового ядра, оточеного ядер. мем­браною, та клітин. органел) й евкаріотичні (мають сформоване ядро та клітин­ні органели). Вегетативне тіло В. — слань, або талом — буває одноклітин., колоніал., неклітин., багатоклітин­ним. Роз­міри В. коливаються в межах від 1 мікрона (Synechocystis) до кількох десятків метрів (деякі мор. бурі В.). Осн. типи морфол. структури тіла В.: монадний (джгутиковий), амебоїдний, гемімонадний, кокоїдний, сарциноїдний, нитчастий, різнонитчастий, псевдопаренхіматозний, паренхіматозний, сифональний та сифонокладальний. В усіх від­ділах евкаріот. В. (за винятком Rhodophyta) є пред­ставники, рухливі у вегетат. стані, або стадії роз­витку (зооспори, гамети), що мають рухал. апарат. Рух від­бувається за допомогою особливих структур, що є тимчасовими (ризоподії, псевдоподії) або по­стійними (аксоподії, джгутики) виростами клітини. Прокаріот. синьозелені В. також здатні до руху, що здійснюється завдяки ритміч. хвилеподіб. скорочен­ню протопластів клітин, мікрофібрил клітин. покривів та слизових піхов, або за рахунок одно­сторон. виділе­н­ня слизу протопластами клітин. Для В. характерні 2 типи роз­множе­н­ня: не­статеве (включаючи вегетативне) і статеве. У багатьох В. спо­стерігається чергува­н­ня поколінь. Вегетат. роз­множе­н­ня від­бувається шляхом простого поділу клітини В. на­двоє, по­втор. багатораз. діле­н­ням, брунькува­н­ням, фрагментацією слані, а також столонами, параспорами, бульбочками, акінетами. Власне не­статеве роз­множе­н­ня здійснюється за допомогою спеціаліз. клітин — спор. Статеве роз­множе­н­ня у В. полягає у злит­ті 2-х клітин, внаслідок чого виникає зигота, що виро­стає в нову особину або дає зооспори.

В остан­ні десятилі­т­тя систематика В. за­знала сут­тєвих змін, повʼяз. з викори­ста­н­ням поряд з морфол. та біо­хім. ознаками ультра­структур. та молекулярно-генет. даних. Ві­домо понад 160 тис. видів В., обʼ­єд­наних у від­діли: синьозелених (Сyanophyta), евгленофітових (Euglenophyta), хлорарахніофітових (Chlorarachniophyta), рафідофітових (Raphidophyta), золотистих (Chrysophyta), ев­стигматофітових (Eustigmatophyta), діатомових (Bacillariophyta), бурих (Phaeophyta), жовтозелених (Xanthophyta), диктіофітових (Dictyophyta), динофітових (Dinophyta), гаптофітових (Haptophyta), криптофітових (Cryptophyta), глаукоцистофітових (Glaucocystophyta), червоних (Rhodophyta), зелених (Chlorophyta) та ін.

За типом живле­н­ня більшість В. належить до фотоавтотрофів. Як і у вищих рослин, фотосинтез В. від­бувається з виділе­н­ням кисню за рахунок енергії соняч. світла, завдяки комплексу пігментів, склад яких різноманіт. та специф. у різних від­ділах В. Деякі з них поряд із фотоавтотрофією здатні до симбіо-, фото- або гетеротрофії, і за певних умов можуть повністю на них пере­ходити.

В. поширені в різноманіт. водних, назем. та ґрунт. біо­топах, вони є обовʼязковими компонентами гідро- та геобіо­ценозів. Осн. екол. угрупова­н­ня В.: планктон­ні, нейстон­ні, перифітон­ні, бентосні, наземні (аерофітні), ґрунтові, термальні, кріобіо­нти, галобіо­нти тощо. Роль В. у природі над­звичайно важлива. Вони є осн. продуцентами кисню та орган. речовин у водному середовищі, а також у назем. біо­топах, не­сприятливих для роз­витку вищих рослин. Сумар. внесок В. у заг. продукцію орган. вуглецю на Земній кулі складає 26–90 %. Океаніч. фітопланктон є гол. регулятором балансу кисню в атмо­сфері. Беручи участь у процесі кругообігу речовин у природі, В. ви­ступають актив. агентами само­очище­н­ня водойм, первин. процесів ґрунто­утворе­н­ня та від­новле­н­ня родючості ґрунту. В. широко за­стосовуються в госп. діяльності людини як джерело хім. елементів та їх сполук, білків, вітамінів, мікро­елементів, орган. кислот, ефірів, біо­логічно активних речовин, як сировина для харч., фармацевт., косметич. та парфумер. промисловості. Негатив. наслідок жит­тєдіяльності В. — біо­корозія буд. та пром. матеріалів, по­шкодже­н­ня памʼяток архітектури та мистецтва, обро­ста­н­ня гідротех. споруд, водогонів тощо. Масове роз­множе­н­ня В. у водо­ймах («цвіті­н­ня» води) може спричинити вторин­не біол. за­брудне­н­ня та інтоксикацію водойм. Ви­вче­н­ням В. за­ймається альгологія (фікологія).

Завантажити статтю