Альгологія

АЛЬГОЛО́ГІЯ (лат. alga — морська трава, водорость і ...логія) — галузь біології, що ви­вчає водорості (як еукаріотичні, так і прокаріотичні). Водорості (спочатку лише макро­скопічні) досліджували здавна, ще до того, як було зʼясовано їхню особливу природу. Становле­н­ня А. як само­стійної галузі знань роз­почалось у 1-й половині 19 ст., насамперед завдяки роботам шведських дослідників — братів К. та Я. Агардів, які в 1823–48 видали ґрунтовні праці про водорості. Остаточне оформле­н­ня А. як науки повʼязане з публікацією праці Ф. Ольтманса (1904–05). Істотна роль у формуван­ні й роз­витку А. поряд з іншими належить також ученим петербурзької, московської, харківської, київської та інших альгологічних шкіл. Спочатку А. роз­вивалася як описова наука, що приділяла основну увагу зовнішній формі і класифікуван­ню водоростей. Згодом почали досліджувати роз­множе­н­ня, онтогенез та властивості водоростей. Сучасна А. — роз­винена багатопланова наука. До головних напрямів належать морфологічний, цитологічний, онтогенетичний, фізіолого-біо­хімічний, генетичний, еколого-ценологічний, флористичний, систематичний, еволюційно-філогенетичний, ґрунтовоальгологічний, палеоальгологічний, прикладний та інші. Порушено пита­н­ня про охорону водоростей (альгосозологічний напрям) та необхідність інтенсифікації створе­н­ня загальної А. як спеціального роз­ділу біо­логії. Подальший успіх А. залежить від гармонійного роз­витку всіх її напрямів (як нових, так і традиційних) та роз­робки загальних теоретичних і методологічних питань. У недалекому майбутньому можливе від­окремле­н­ня від А. дисциплін, аналогічних тим, що вже виділилися з роз­ділу ботаніки, присвяченого вищим рослинам.

Ви­вче­н­ня водоростей в Україні почалося в серед. 19 ст., пере­важно в університетах Києва, Харкова й Одеси та на базі Севастоп. біол. станції. Альгол. дослідж. значно посилилися у 1-й пол. 20 ст. у звʼязку зі створе­н­ням нових біол. станцій та формува­н­ням перших колективів альгологів, зокрема Харків. альгологічної школи (В. Арнольді — засн., Н. Дідусенко-Щеголева, О. Коршиков, А. Прошкіна-Лавренко, Я. Ролл, Д. Свиренко, Л. Шкорбатов, О. Матвієнко, а згодом Т. Догадіна та ін.), і особливо після 50-х рр. завдяки зуси­л­лям О. Топачевського (за участі Д. Зерова та А. Окснера) було створ. Київ. альгологічну школу, до якої уві­йшли З. Вєтрова, Н. Кондратьєва, Н. Масюк, Н. Мошкова, О. Оксіюк, а згодом О. Вино­градова, О. Коваленко, В. Ступіна, П. Царенко, В. Юнгер та ін. Гол. центрами альгол. дослідж. в Україні стали Київ (насамперед Ін­ститут ботаніки НАНУ — координатор морфолого-системат. та флорист. дослідж. водоростей України; Ін­ститут гідробіо­логії НАНУ, фахівці якого проводять різнобічне дослідж. водоростей як компонентів вод. екосистем, насамперед річкових; Київ. університет, а також деякі ін. установи), Харків (насамперед Харків. університет, де працюють пред­ставники харків. школи альгологів, що ви­вчають пере­важно прісноводні водорості з різних позицій, зокрема досліджують їх сан.-біол. стан), Севастополь (Ін­ститут біо­логії пд. морів НАНУ — гол. осередок дослідж. мор. водоростей), Дні­пропетровськ (Дні­проп. університет), Одеса (Одес. університет та Одес. від­діл. Ін­ституту біо­логії пд. морів). Певний обсяг робіт виконано також у Донецьку, Кривому Розі, Луганську, Сімферополі. Ви­вче­н­ня водоростей в Україні провадиться майже в усіх ві­домих напрямах А. Завершено публікацію багатотом. серії «Ви­значник прісноводних водоростей Української РСР» (1938–93), роз­почато вид. «Флоры водорослей континентальных водоемов Украины», опубл. спец. довід­ник та числен­ні моно­графії й ін. праці, присвяч. водоростям. Від 1991 в Києві виходить ж. «Альгология».