Воєнно-технічна політика

Визначення і загальна характеристика

ВОЄ́ННО-ТЕХНІ́ЧНА ПОЛІ́ТИКА  — вид діяльності, пов’язаний з відносинами у сфері технічного оснащення збройних сил країни. В.-т. п. — складова заг. держ. політики, яка у поєднанні з воєнною і воєнно-екон. політикою визначає осн. цілі, завдання, напрями, принципи, форми та методи діяльності держави у сфері оснащення ЗС й ін. держ. військ. формувань озброєнням і військовою технікою (ОВТ). Вона визначається внутр. і зовн. політикою держави, станом економіки та бойового потенціалу ЗС, рівнем розвитку науки, техніки і технологій, міжнар. обстановкою, діючими угодами з обмеження озброєнь тощо. У поєднанні з воєн. і воєнно-екон. політикою, зовн.-політ. і зовн.-екон. діяльністю та практикою використання ЗС В.-т. п. є однією зі складових заг. системи взаємопов’язаних заходів і рішень, спрямованих на досягнення нац. інтересів країни. Реалізуючи здобутки НТП, вона може якісно змінювати матеріал.-тех. базу ВПК, формувати технол. основу для створення нових систем зброї, розширювати можливості виробництва, застосування і утилізації ОВТ та їх складових. Формування і реалізація В.-т. п. є одним із осн. завдань у забезпеченні обороноздатності країни й вимагає довгострок. прогнозу екон. розвитку країни; оцінки стану та перспектив розвитку бойового потенціалу ін. країн; врахування світ. тенденцій розробки й виробництва ОВТ і будівництва та розвитку ЗС (зокрема посилення впливу воєнно.-політ. чинників на розвиток форм і засобів бойових дій); зростання значимості нових видів озброєння, які відрізняються високою ефективністю нейтралізації традиц. ОВТ й не становлять загрози для особового складу та довкілля; скорочення чисельності особового складу військ. формувань, що зумовлює необхідність підвищення бойових можливостей організац.-тех. систем; скорочення асигнувань на закупівлю ОВТ, що вимагає обмежень на вибір їх типажу і уніфікацію; залучення та взаємодії багатьох держ. органів влади; знач. фінанс. і матеріал.-тех. ресурсів, а також відповід. нормативно-правового забезпечення. Формування і реалізація В.-т. п. вимагає розробки цілісної системи взаємопов’язаних засобів і заходів політ., екон., соц., правового, організац. характеру. Для цього потрібні: нормативно-правова база, яка забезпечує регулювання відносин у сфері В.-т. п.; фінанс. забезпечення, що реалізується як через бюджетні асигнування, так і через податк., інвестиц. і цінову політику з урахуванням специфіки ВПК й монопол. права держ. замовника; чітке розподілення функцій, прав і обов’язків між органами держ. упр. у сфері В.-т. п.; механізми, що забезпечують формування і реалізацію воєнно-екон. та воєнно-політ. рішень. Цей процес у заг. вигляді включає: аналіз внутр. і зовн. проблем та пошук їх рішень політ. керівництвом, відповід. органами законодав. та виконав. влади, провідними підприємниц. і спеціалізов. військ. структурами, наук. організаціями й установами; визначення нац. цілей і формування концепції нац. безпеки; оцінки загроз нац. інтересам; формування воєн. доктрини і стратег. концепцій, які конкретизують воєнну політику країни; визначення потреб воєн. будівництва та їх відображення в програмі будівництва і розвитку ЗС; формування програми виробництва і розвитку ОВТ, що розробляється з обов’язк. обґрунтуванням її осн. завдань і цілей, можливості тех. і фінанс. забезпечення; відповідності визначених завдань і цілей нац. інтересам й потребам нац. безпеки, воєн. доктрині та стратег. концепціям і пріоритет. напрямам розвитку ОВТ.

Форми, засоби та механізми формування і реалізації В.-т. п. визначаються держ. устроєм країни, рівнем екон., воєн. і пром. розвитку, її завданнями й цілями. Оскільки ВПК визначає можливості країни щодо збереження її політ. і екон. незалежності, держава повинна сприяти розвитку сучас. оборон. технологій, стимулювати експорт ОВТ, регламентувати діяльність оборон. підприємств і організацій. З цією метою у багатьох країнах НАТО створ. спец. держ. органи (як правило, спеціалізов. підрозділи МО), що забезпечують тісну взаємодію з компаніями, які випускають продукцію військ. призначення. В їх функції входить керівництво держ. оборон. підприємствами, визначення обсягів фінанс. ресурсів, необхід. для створення і закупівлі ОВТ, формування та розміщення замовлення на їх розробку і виробництво тощо. Взаємодія держави з оборон. підприємствами і організаціями здійснюється за допомогою законодав., адм. та екон.-фінанс. (ціноутворення на продукцію оборон. призначення, держ. підтримка н.-д. і дослід.-конструктор. робіт та виробництва ОВТ, кредитування оборон. виробництва, квотування і ліцензування експорт. поставок продукції оборон. призначення) методів.

В.-т. п. України спрямовується на створення сприятливих нормативно-правових і екон. умов для госп. діяльності оборон. підприємств і організацій в умовах ринк. економіки з використанням обмеженого держ. регулювання в межах, необхід. для забезпечення обороноздатності країни та пом’якшення наслідків різкого скорочення обсягів держ. оборон. замовлення, структур. перебудови ВПК, конверсії, приватизації оборон. підприємств і організацій; виконання робіт і надання послуг наук.-тех. характеру; збереження і розвиток наук.-тех. й вироб. потенціалу для розробки та виробництва сучас. зразків ОВТ, переоснащення і модернізації застарілих зразків, що знаходяться на озброєнні ЗС України, в межах, які забезпечують задоволення оборон. потреб; розвиток міждерж. воєнно-тех. співробітництва; розширення виробництва конкурентоспромож. продукції цивіл. призначення для виконання держ. і регіон. програм соц.-екон. спрямування. Вона формується на основі воєн. доктрини, держ. програми будівництва і розвитку ЗС з урахуванням можливостей економіки та матеріал.-сировин. бази, спирається на нормативно-правові акти ВР, КМ і Президента України й реалізується законодав. органами в межах створення відповід. нормативно-правової бази, забезпечення бюджет. і податк. політики, регулювання зовн.-екон. діяльності; виконав. органами та держ. замовниками в межах оцінки держ. потреб в ОВТ, роботах і послугах оборон. призначення та формування, розміщення, фінансування і упр. реалізацією держ. оборон. замовлення в межах їх функцій та компетенції. Досягається плануванням, формуванням, розміщенням і реалізацією держ. оборон. замовлення, цільових програм і робіт, пов’язаних із розвитком ОВТ, сучас. технологій, вироб. та наук.-експерим. бази відповідно до потреб воєн. і воєнно-екон. безпеки країни; створенням сприятливих умов для самодостат. функціонування та розвитку оборон. підприємств й організацій, НВО та ін. структур; проведенням відповід. організац.-технол. і структур. перетворень у ВПК; здійсненням держ. підтримки найбільш значимих для нац. безпеки й оборони країни підприємств та організацій, експорту ОВТ і високотехнол. продукції цивіл. призначення; проведенням ефектив. інвестиц. та митної політики. Згідно з чинним законодавством, остаточне рішення щодо визначення нац. інтересів і пріоритет. напрямів політики нац. безпеки приймає Президент України. Він подає на затвердження ВР України концепцію нац. безпеки. У своїх рішеннях Президент України спирається на висновки Ради нац. безпеки і оборони та КМ України. Рада нац. безпеки і оборони дає політ. оцінки стосовно нац. інтересів держави, які КМ і відповідні мін-ва та відомства використовують як основу для вироблення принципів і засобів усунення можливих загроз нац. інтересам і формування осн. завдань у воєн. сфері, якими визначаються розмір і склад ЗС. У їх визначенні бере участь ВР, спеціалізов. служби МО, МЗС, СБУ та ін. держ. органи. МО готує проект воєн. доктрини, який подається Президентом на розгляд ВР. Суть воєн. доктрини знаходить відображення у програмі будівництва і розвитку ЗС. На основі цієї програми МО спільно з ін. мін-вами і відомствами розробляє держ. програму розвитку ОВТ, спрямовану на задоволення потреб ЗС в ОВТ як на даний час, так і на перспективу, й визначає осн. напрями розробки і виробництва ОВТ і оперативно-стратег. завдання ВПК. На основі цієї програми розробляються конкретні програми та плани розробки і виробництва ОВТ, забезпечення мобілізац. готовності, реструктуризації ВПК, конверсії, приватизації підприємств і організацій ВПК, міжнар. співробітництва у воєнно-тех. сфері, ін. програми, спрямовані на реалізацію В.-т. п. Програми, розроблені на базі держ. програми розвитку ОВТ і доведені до конкрет. планів розробки, виробництва і постачання ОВТ, разом з планами-замовленнями на поточ. рік і їх проектами на наступ. рік є вихідними для формування держ. оборон. замовлення як інструмента реалізації В.-т. п.

Завантажити статтю