ВОЛИНЯ́К Петро Кузьмович (Чечет; 28. 09. 1907, с. Гульськ Звягел. пов. Волин. губ., нині Ново­град-Волин. р-ну Житомир. обл. — 29. 12. 1969, Торонто) — письмен­ник, педагог, журналіст, громадський діяч. Закінчив Житомирську земле­впорядну школу (1927). Маючи бажа­н­ня ви­вчати східні мови, ви­їхав до Ташкента і вступив до Середньоазійського університету. Коли там закрили філологічний факультет, пере­їхав до Києва і вступив до Українського ін­ституту лінгвістичної освіти (1930). Тоді ж почав друкуватися у ж. «Глобус», «Молодий більшовик». 1932 пере­бував на Кубані, однак через заборону проведе­н­ня українізації і можливість арешту був змушений повернутися в Україну. Влітку 1933 заарештований і засуджений до примусової праці на Біломоро-Балтійському ка­налі (РФ). 1941 повернувся в Україну, працював у земельних від­ділах на Дні­пропетровщині. Під час 2-ї світової війни ви­їхав до Австрії, де в м. Зальцбурґ заснував видавництво «Нові дні». До редакційної праці залучив значну частину українців, які пере­бували на той час у таборах для пере­міщених осіб. Видавав г. «Остан­ні новини» та ж. «Літаври», а також власні твори: зб. оповідань «Земля кличе» (1946), «Під Кизґуртом» (1948), історичний нарис «Кубань — земля українська, козача» (1948). Влітку 1948 прибув до Канади. Спочатку працював на фермі. 1949 став редактором г. «Гомін України». Незабаром від­новив видавництво «Нові дні» у Торонто, 1950 почав випускати журнал з одно­ймен­ною на­звою. Видавав також шкіл. під­ручники і читанки, дит. ж. «Соняшник» (1956–60). Водночас вчителював. Брав активну участь у політ. житті еміграції. Був чл. Союзу українців — жертв рос. комуніст. терору (від 1949; 1958–60 — його голова), УРДП (від 1950). Ви­дано посмертну кн. статей і оповідань В. «Поговоримо від­верто» (Торонто, 1975).