КРА́НЬЧЕВИЧ Сильвіє-Страхимир (Kranjčević Silvije Strahimir; 17. 02. 1865, м. Сень, нині Хорватія — 29. 10. 1908, Сараєво) — хорватський письмен­ник, літературний критик. Ви­вчав теологію в німецько-угорській колегії (Рим, 1883), закінчив педагогічні курси в Заґребі (1886). Учителював. Один із провід­них поетів 19 ст., борець за національне та культур­не від­родже­н­ня Хорватії. Твори К. сповнені філософських роз­думів про долю народу, протесту проти на­­сильства і соціальної не­справедливос­­ті (збірка «Trzaji», 1902; «Pjesme», 1908). Залишив довершені зраз­­ки інтимної і філософської лірики, писав прозу, літературно-критичні стат­ті. Редагував із К. Хорман­ном журнал «Nada» (1895–1903), де на­друкував ст. «Ta­­rac Grigorijević Ševčenko» М. Поповича (1895, № 21–24), поезії Т. Шевченка в пере­кладі А. Харамбашича (1899, № 9–12), дав високу оцінку творам Марка Вовчка у ст. «Humanitarna mi­­sao u ruskom romanu» (1901, № 2). Поема К. «Astraea» (1890) пере­гукується із поемою «Сон» («У всякого своя доля…») Т. Шевченка, вірш «Pjesma moje sreće» («Vienas», 1890, № 12) — із його поезіями «Не завидуй багатому…» і «Буває, іноді старий…». Вірш К. «Na bojištu» («Sav­reme­nik», 1906, № 11) у пере­кладі Р. Лубківського вміщено у збірці «Словʼян­ська ліра» (К., 1983).