В’язигін Андрій Сергійович

Визначення і загальна характеристика

ВʼЯЗИ́ГІН Андрій Сергі­йович (15(27). 10. 1867, х. Федорівка Вовчан. пов. Харків. губ. — 1919, Харків) — історик, політичний діяч. Закін. Харків. університет (1891), де від­тоді й працював: від 1898 — магістр заг. історії (магістер. дис. «Очерки из истории папства в 11 веке»), від 1913 — в. о. ординар. проф. заг. історії. Депутат 3-ї Держ. думи Росії (1907–12), де ви­ступав прибічником сильної монарх. влади, яка має спів­існувати з децентралізацією та роз­витком місц. само­управлі­н­ня за становою основою. Від 1903 — пред­ставник Харків. від­ділу «Рус­ского со­брания», 1909–12 — чл. Гол. палати «Рус­ского народного союза им. Михаила Архангела». 1902–14 — ред. ж. «Мирный труд» (Харків). Досліджував середньовіч­чя, зокрема історію папства. Роз­стріляний більшовиками.

Пр.: Григорий VII, его жизнь и обществен­ная деятельность. С.-Петербург, 1891; Личность и значение Григория VII в исторической литературе // Истор. обозрение. 1892. Т. 4; В тумане смутных дней: Сб. статей, докладов и речей. Х., 1908; Папа Григорий Великий как церковно-исторический деятель. Х., 1908; Идеалы Божьего царства и монархия Карла Великого. С.-Петербург, 1912; Праздник мирного труженика. Х., 1913; Пособие к лекциям и практическим занятиям по истории средних веков. Х., 1917.

Літ.: Вязигин Андрей Сергеевич (1867– 1919) // История истор. науки. Дооктябр. период: Библио­графия. Москва, 1965.

І. Г. Левченко

Завантажити статтю