В’ялий Володимир Петрович
В’Я́ЛИЙ Володимир Петрович (12. 06. 1930, с. Гайчур, нині Тернувате Новомикол. р-ну Запоріз. обл.) — скульптор і живописець. Член НСХУ (1970). Закін. Дніпроп. художнє училище (1952; викл. О. Бєляєва, М. Панін, О. Ситник). Відтоді працював методистом з образотвор. мистецтва у Дніпроп. будинку нар. творчості; 1955–64 — скульптор Запоріз. товариства художників; від 1965 — керівник худож. студії у Запоріз. будинку нар. творчості. Учасник обл., респ., зарубіж. мистецьких виставок від 1964. Персон. — у Запоріжжі (1967, 1970, 1982). Осн. роботи — у галузі станк. і монум. пластики. Створив низку пам’ятників визнач. діячам, письменникам, воїнам-визволителям. Творчість характеризується психол. заглибленістю, образ. втіленням задуму, вдалим композиц. вирішенням.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Козацька клятва (Гонта)» (1964), «Прометей» (1965), «Кохана», «Хліб» (обидва — 1967), «Юність» (1968), «Хортиця» (1995); пам’ятники — першій Примор. раді (1964), героям підпілля (1967, співавт.), Т. Шевченку (1989); пам’ятні знаки — на честь розгрому польс. гнобителів у січні 1648 (1996), Б. Вишневецькому (1999, о-в Хортиця), мемор. дошка Н. Махну (1997), погруддя І. Рогачевського (2000).
Рекомендована література
- В. П. В’ялий. Персональна художня виставка: Каталог. З., 1977.