Гаврилів Тимофій Іванович

ГАВРИ́ЛІВ Тимофій Іванович (18. 09. 1971, Івано-Франківськ) — письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець. Член АУП (2002). Літ. премія «Благовіст» НСПУ (1996). Закін. Львівський університет (1993), де від 1996 й працює (з пере­рвами): від 2001 — доцент кафедри нім. філології. Стажувався в університетах Німеч­чини й Австрії (1999–2001). Член редколегії ж. «Вікно в світ» (від 2001). Автор кн. віршів «Арабески памʼяті» (К., 1995), «Закони гео­графії» (Ів.-Ф., 1997), «Година самотніх» (Х., 1998), «Повертаючись до сказаного» (Ів.-Ф., 2002). У доробку Г. також: проза («Щоден­ник Одіс­сея», Л., 2003), есе­їстика («Знаки часу», Ів.-Ф., 2001), пере­кладо­знавчі студії («Текст між культурами», К., 2005), пере­клади творів Ґ. Тракля («Твори», Л., 1997; «Себастянові сни», Л., 2004), Т. Бернгарда («Старі майстри. Елізабет II», Ів.-Ф., 1999; «Ім­мануїл Кант та інші пʼєси», Ів.-Ф., 2002), Й. Непомука Не­строя («Колишні справи», Ів.-Ф., 2003). Г.-поета вирізняють: метонімічність мовле­н­ня, поет. екс­травертність, багатство тем і мотивів, тех. довершеність (за­стосува­н­ня звукопису, внутр. рим), вишук. лексич. палітра. Проз. творам Г. властиві: традиц. та міфол. часово-просторові структури, виразна іронічна постмодерна гра, інтертекс­туальність, багате культурол. тло. Г.-пере­кладач актуалізує прихов. пласти та потенц. можливості української мови, майстерно використовує її спів­від­ноше­н­ня з мовою оригіналу. Упорядник 3-х т. наук. праць, присвяч. німецькомов. екс­пресіонізмові («Екс­пресіонізм», Л., 2002–05). Твори та пере­клади Г. публікувалися в періодиці й антологіях.

Завантажити статтю